Денарно повернувся.

— На жаль, я забув жереб для пістолетів. — Він заспокійливо поплескав Анатоля по плечу. — Утім, це не надто важить, я певен. Найголовніше — не пістоль, а добре прицілитись.

Анатолеві здавалося, що це йому сниться. Усе довкола було змазаним, приглушеним, таким, що відбувається не з ним, а з кимось іншим. Анатоль знав: його має насторожити те, що йому, можливо, доведеться скористатися пістолетом супротивника, але він наче заціпенів.

Дві групи підійшли ближче одна до одної.

Денарно зняв з Анатоля плащ. Секундант Константа зробив те саме зі своїм підопічним. Анатоль побачив, як Денарно навмисне обмацав кишені піджака Константа, кишені його жилетки, у яких не мусило бути іншої зброї, а також записників чи паперів, що могли б стати захисним щитом від кулі.

Денарно ствердно кивнув.

— Нічого зайвого.

Анатоль підняв руки, і секундант супротивника також обшукав його. Він відчув, як той витяг з його кишені годинник і відстебнув від його ланцюжка.

— Новий годинник, мосьє? Та ще й із монограмою. Прекрасна робота!

Анатоль упізнав цей хрипкий голос. Він належав чоловікові, котрий поцупив у нього батьків годинник під час нападу в Парижі. Верньє стиснув кулаки й ледь утримався, щоб не збити нахабу з ніг одним ударом.

— Не чіпай! — злісно прошипів він.

Слуга зиркнув на свого хазяїна, знизав плечима та відійшов.

Анатоль відчув, як Денарно взяв його за лікоть і підвів до одного з кілків.

— Верньє, ось ваша позначка.

Я не маю права схибити.

Йому дали пістоль. Він був важкий і холодний, набагато елегантніший за ті пістолі, що належали його покійному дядькові. Ствол був довгий і полірований, а на руків’ї — вигравіювані ініціали Константа.

Раптом Анатолеві здалося, що він дивиться на себе з величезної висоти. Він побачив чоловіка, дуже схожого на нього, з таким самим чорним, як смола, волоссям, такими самим вусами, блідим обличчям і носом, кінчик якого почервонів від холоду.

Навпроти нього, на відстані кільканадцяти кроків, Анатоль побачив іншого чоловіка — дуже схожого на того, котрий переслідував його з Парижа до самісінького півдня Франції.

Аж раптом звідкись іздалеку долинув голос. Розв’язка мала настати раптово й занадто швидко.

— Ви готові, панове?