Жінки пішли слідом, і Мередіт із ввічливості заговорила до старшої жінки, щоб порушити ніякову тишу. Вона спитала в неї, чи довго та живе в Рен-ле-Бені, що привело її до цього куточку Франції, чим заробляє на життя тощо. Звичайні запитання, які ставлять у таких ситуаціях.

Шейла О’Доннел відповідала невимушено, проте за цією невимушеністю відчувалася прихована нервозність. Вона була дуже худою. Її очі постійно рухались, і вона час від часу потирала кінчики пальців об великий палець. Мередіт дала їй не більше тридцяти з гаком, але доктор О’Доннел мала зморшкувату шкіру людини, старшої за віком. Мередіт почала здогадуватися, чому поліція не палала бажанням серйозно ставитись до її свідчень про нічну катастрофу.

Вони обрали той самий закуток, де минулого вечора сиділи з дядьком Хола. Удень атмосфера там була зовсім іншою. Через запах полірувального засобу з бджолиним воском та свіжі квіти на стойці бару важко було викликати в пам’яті смак учорашніх вина й коктейлю.

— Дякую, — сказав Хол, коли офіціантка поставила перед ними тацю з кавою.

Коли він розливав її по філіжанах, запала нетривала тиша. Доктор О’Доннел узяла каву без молока. Коли вона розколочувала ложечкою цукор, Мередіт помітила на її зап’ястях ті самі червоні шрами, що й тоді, у Рен-ле-Бені. «Дивно, — подумала вона, — звідки вони в неї взялися?»

— Перш аніж ми почнемо розмову, — сказав Хол, — я хотів би подякувати вам за те, що ви погодились зустрітися зі мною.

Мередіт із полегкістю відзначила, що голос Хола був спокійний, урівноважений та діловий.

— Я знала вашого батька. Він був добрим чоловіком, моїм приятелем. Проте мушу сказати вам, що в мене дійсно немає для вас нічого нового. Я вже все розповіла.

— Розумію, — відповів Хол, — та я буду дуже вдячний вам, якщо ви просто ще раз пригадаєте, як це сталось — і все. Я розумію, що нещасний випадок трапився понад місяць тому, але дещо стосовно слідства мене не влаштовує. І тому я сподіваюся, що ви зможете трохи розповісти мені про те, що насправді трапилось тієї ночі. Наскільки я пам’ятаю, ви сказали поліції, начебто щось чули?

Шейла швидко глянула на Мередіт, потім на Хола й відвернулася.

— Вони й досі стверджують, що Сеймур злетів з дороги тому, що був п’яний?

— Саме з цим я ніяк не можу погодитись. Мені просто в голові не вкладається, що татко міг таке утнути.

О’Доннел висмикнула нитку зі своїх брюк. Мередіт побачила, що жінка дуже нервує.

— А як ви познайомилися з батьком Хола? — спитала вона, намагаючись допомогти їй відчути себе впевненіше й розкутіше.

Хол здивувався, що Мередіт його перебила, однак вона злегка похитала головою — мовляв, дай тепер я спробую.