Нарешті Мередіт зачинила вікно й повернулась у кімнату.

Кілька днів тому, та які там кілька днів — кілька годин, вона б утратила самовладання й запанікувала. Почала б боятися найгіршого. Стала б гарячково вдивлятися в дзеркало й бачити в ньому замість себе Жанету.

Але зараз — ні.

Мередіт не могла пояснити чому так, проте якимось загадковим чином усе змінилось. У думках запанувала цілковита ясність. Почувалася вона прекрасно. Жодного страху й близько не було. Усе побачене й почуте вишикувалось у послідовну низку — як музичний твір. У тунелі в Рен-ле-Бені — вода. На дорозі до Сугреню — земля. Тут, у готелі, особливо ж у цій кімнаті, де її присутність була найвідчутнішою, — повітря.

Мечі як масть повітря означають кмітливість та інтелект. Кубки як масть, пов’язана з водою, означають емоції. Пентаклі, масть землі, репрезентують фізичну реальність, скарб. З усіх чотирьох мастей бракувало лише вогню. Бракувало жезлів — масті вогню, енергії та конфлікту.

Уся історія — у цих картах.

А може, цей квартет уже знайшов своє завершення в минулому? У тій пожежі, що зруйнувала частину будинку в Домен понад сто років тому?

Мередіт повернулася до копії колоди, яку дала їй Лаура, і стала вдивлятись у зображення, сподіваючись, що вони викажуть їй свої таємниці. Розклавши їх перед собою, вона спробувала розслабитись і вивільнити свою фантазію та думки. Жінка пригадала розмову з Холом по дорозі до Рен-ле-Шато, коли вона розповідала йому, як стародавні вестготи ховали своїх царів і шляхту разом з їхніми скарбами в потаємних гробницях, а не на цвинтарях. Як вони тимчасово змінювали русло річки, щоб побудувати під ним погребальну камеру.

Якщо оригінальна колода пережила пожежу, бувши схованою на території Домен де ля Кад, то яке місце може бути безпечнішим за древню вестготську усипальницю? Згідно зі свідченнями Беяра, ця гробниця була збудована в той-таки вестготський період. Якщо колись тут текла річка, то це було б ідеальною схованкою. Видимою, але зовсім неприступною.

Нарешті сонце прорвало покривало хмар.

Мередіт позіхнула. Від недосипання їй паморочилась голова, проте водночас у неї грала кров від надміру адреналіну. Вона зиркнула на годинник. Хол сказав, що доктор О’Доннел прийде о десятій, тож до зустрічі лишалася ще година.

Задосить часу для задуманого.

Хол стояв у власній спальні в службовій частині готелю, міркуючи про Мередіт.

Він приспав її після того кошмару, що їй наснився, а потім йому самому розхотілося спати. Не бажаючи вмикати світло й турбувати жінку, він зрештою вирішив потихеньку вислизнути з номера та принагідно ще раз переглянути свої записи перед зустріччю з Шейлою О’Доннел. Хол волів ретельно підготуватись до зустрічі.