— Холе.

Він підвів на неї очі. Мередіт похитала головою.

— Не треба. Надто пізно.

РОЗДІЛ 101 11 листопада, неділя

РОЗДІЛ 101

11 листопада, неділя

Одинадцять днів по тому, Мередіт стояла на узвишші над озером, спостерігаючи, яку землю опускають маленьку дерев’яну труну.

Це був малолюдний похорон. Вона та Хол, тепер — законний власник, а також Шейла О’Доннел, котра ще не повністю оклигала він удару Джуліана. Були також місцевий священик і представник мерії. Після нетривалих умовлянь міська влада дала дозвіл на відправлення служби на тій підставі, що цю ділянку землі можна було визначити як місце, де було поховано Анатоля й Ізольду Верньє. Джуліан Лоуренс занапастив і пограбував їхні могили, але кісток не потривожив.

І ось тепер, коли минуло понад сто років, Леоні нарешті можна було віддати землі поруч із тілами її улюбленого брата та його дружини.

Клубок підступив до горла Мередіт.

Невдовзі після смерті Джуліана з неглибокої могили під руїнами гробниці дістали останки Леоні. Вона немовби просто прилягла на землю відпочити. Ніхто не міг пояснити того, що її не знайшли раніше, беручи до уваги обставину, що в цьому місці здійснювались інтенсивні розкопки. Як не могли пояснити й того, що за весь цей час її тіло не розідрали й не розшарпали дикі звірі.

Проте Мередіт стояла тоді біля цієї мілкої могили й бачила, як барви землі під мертвою Леоні, мідні відтінки листя, що її огортало та вицвілі обривки матерії, яка й досі вкривала та зігрівала її тіло — як усе це збігалося з ілюстрацією на одній з карт Таро. І не копії, а оригіналу. Карта VIII: Сила. Мередіт навіть на мить здалося, що вона побачила сліди від сліз на холодних щоках Леоні.

Земля, повітря, вогонь і вода.

Через нескінченні формальності й типово французьку бюрократію тривалий час було неможливо дізнатися, що сталося з Леоні тієї ночі, 31 жовтня 1891 року. В офіційних записах лише зазначалося, що в маєтку Домен де ля Кад сталася пожежа. І все. Пожежа почалася надвечір і впродовж кількох годин знищила частину основного будинку. Найбільше постраждали бібліотека й кабінет. Лишилися також свідчення щодо того, що це був підпал.

Наступного ранку, на День усіх святих, із задимлених руїн витягли кілька трупів. То були слуги, які, здогадно, не змогли вибратися з будинку та згоріли живцем. Було знайдено тіла ще кількох жертв — чоловіків, мешканців Рен-ле-Бена, які в маєтку не працювали.

Було не ясно, чому Леоні Верньє захотіла — або ж її змусили — залишитися, тимчасом як інші мешканці Домен де ля Кад, і серед них її племінник Луї-Анатоль, спромоглися втекти. Не було також пояснення, чому пожежа поширилась так швидко й так далеко, що навіть зруйнувала гробницю. У «Кур’єр д’Од» та інших тодішніх місцевих газетах згадувалося, що тієї ночі був потужний вітер, але це все одно не могло переконливо пояснити, чому вогонь зміг подолати велику відстань між маєтком та вестготською гробницею в лісі.