— Розстріляти негідників! — вигукнув, але одразу охолов: — Бачите, осавуле, з ким доводиться мати справу!

Вовк краще за нього знав це, та сказав:

— Володимир Антонович був другою людиною в загоні, і його накази виконувалися беззастережно…

— І як я міг так помилитися! — Схопився за голову Длугопольський. — Рік ми були разом, найважчий рік, і хто б міг подумати?..

“І я б не міг подумати… — зізнався сам собі Вовк. — Чміль — здирник і сучий син, у якого нема нічого святого за душею, а от Грунтенко! Які промови виголошував, яким ідейним борцем прикидався… Але ж розумніший за інших: давно збагнув, куди все йде, тверезо оцінив становище й вчасно накивав п’ятами. Тепер він кум королю — повна скриня золота й грошей, перейде кордон — і сам собі господар…”

— Що ви думаєте з цього приводу? — почув запитання Длугопольського.

— Якщо Грунтенко сам поставив на варту Чмеля, й гадати нічого — вони змовилися. Проте на вулиці біля вашої садиби вартував Василь Гундяк… А його навіщо брати у спільники?

— Оце й для мене загадка, — визнав отаман. — Мусимо визнати: пригріли зрадників. Однак жодна революція, жодне народне зрушення не обходилися без зради. Отже, й ми не виняток. Шкода грошей, вони б згодилися, та обійдемося… Уже розвиднилося, осавуле, піднімайте загін, вирушаємо…

Загін вишикувався на площі перед церквою. Вісімдесят шість вершників і дві кулеметні тачанки. Длугопольський проїхав вздовж шереги, пильно вдивляючись в обличчя козаків, зупинився посеред площі, підвівся на стременах і мовив:

— Ми вирушаємо в історичну путь, яка прославить Україну. Будьмо ж пильними й мужніми, ми — нащадки українського козацтва, яке завжди славилося своєю волелюбністю. Клянемося ж боротися до кінця й віддати життя за вільну Україну!

“Клянемося!” — загуло у відповідь, і отаман, радісний і збуджений, рушив з майдану.

Піднялися на горб за ставом, в’їхали у хутір Романів. Хати стояли порожні, лише з-за одного тину визирав цікавий хлопчина, помахав їм услід рукою, а Вовк подумав: чи встиг Никончук? За всіма підрахунками, полк уже вирушив з Бердичева — Петро уявив, як швидко риссю йдуть червоні ескадрони, й наздогнав Длугопольського.

— Треба вислати вперед сторожовий пікет, — порадив. — Якщо не заперечуєте, я з трьома козаками…

— Я вже думав про це. Візьміть Шундяка й Гната Дем’яненка — хлопці жваві й хоробрі, ну, ще когось…

— Ми їхатимемо версти за дві попереду, — пояснив Вовк, — як і належить за статутом.

— Добре, осавуле, що згадали статут. Часи починаються тривожні, й без твердої дисципліни загинемо.

— Триматимемо зв’язок через Шундяка.