Кінець настав несподівано. Ведмідь, крутнувшись, розмахнувся лапою і зачепив одного пса. Бідна тварина відлетіла футів на двадцять з переламаними ребрами і хребтом. І тут людино-тварина сказилася від люті. На спотворених гримасою губах виступила піна, а з рота вирвався нечленороздільний крик. Створіння стрибнуло вперед, змахнуло кийком, ухопивши його обома руками, й обрушило його на голову ведмедя, що насувався на нього. Навіть череп гризлі не спромігся витримати страшної сили цього удару; тварина рухнула додолу, і на неї відразу ж накинулися собаки й почали шматувати її зубами. А чоловік, протиснувшись крізь їхню метушню, осідлав тушу поверженого ведмедя і, спершись на кийок, у яскравому світлі електричних ламп, виконав тріумфальний гімн якоюсь незнайомою мовою. То була пісня така давня, що професор Вертц віддав би за неї десять років свого життя.

Гості кинулися вітати і обіймати його, але тут Джеймс Ворд, який несподівано проступив крізь грізну тевтонську оболонку, побачив свою кохану — маленьку тендітну Дівчину Двадцятого Століття — і раптом відчув, як у його мозку щось хруснуло. Випустивши з руки кийок і кволо похитуючись, він рушив до неї — але заточився і ледь не впав. Йому стало зле. У своїй голові він відчував нестерпно болісну агонію. Йому здалося, що його душа розлітається на частини. Простеживши за збудженими поглядами гостей, він обернувся і побачив тушу ведмедя. Вид мертвої тварини наповнив його невимовним страхом. Містер Ворд зойкнув і кинувся був тікати, але присутні втримали його і турботливо повели до будинку.

Джеймс Дж. Ворд і досі очолює фірму «Ворд, Ноулз енд К°». Але він більше не мешкає за містом і не ганяється за койотами вночі при світлі місяця. Давній тевтонець помер у ньому тієї ночі, коли він бився з ведмедем у Мілл-Веллі. Тепер Джеймс Дж. Ворд — це цілковито Джеймс Дж. Ворд, який уже не ділиться частиною свого єства з дикунським анахронізмом тих часів, коли світ був іще молодий. І містер Ворд став настільки сучасною людиною, що йому довелося повною мірою пізнати той гострий пронизливий страх, який є характерною рисою цивілізованості. Тепер він панічно боїться темряви, а ніч, проведена в лісі, є для нього синонімом жахаючого страхіття. У його міському будинку панують акуратність і бездоганна чистота, а сам він виявляє великий інтерес до сучасних систем захисту та протизламної сигналізації. Його помешкання — це плетиво електричних дротів, і ввечері випадковий гість навіть дихнути не зможе, щоб не привести в дію яку-небудь сигналізацію. Ба більше: містер Ворд сам винайшов безключовий дверний замок із секретом, який власники можуть носити в кишені піджака і швидко й надійно застосовувати за будь-яких обставин. Але його дружина не вважає його боягузом. Вона ж бо краще знає! І, як і личить герою, містеру Ворду подобається спочивати на лаврах. А його хоробрість ніколи не ставиться під сумнів тими з його друзів, хто став свідком його битви з ведмедем у Мілл Веллі.