Саме в цю хвилину під час розмови з'явився Денні Ворд. І не сам, а зі свитою. З ним були його тренер та менеджер. Він буквально влетів до кімнати, як порив вітру, несучи з собою щиросердість, доброзичливість і всеперемагаючу енергійність. Зазвучали привітання, тут жарт, там — дотепна репліка, а усмішок та добродушного сміху вистачило на всіх. Такі вже були його манери — до речі, не досить щирі. Денні Ворд був добрим актором, який колись збагнув, що добродушність є найціннішою рисою, яка дуже допомагає досягнути успіху в житті. Але в глибині душі це був холоднокровний боксер і розважливий та обачливий ділок. Решта ж було маскою. Ті, хто його добре знав або ж займався з ним не зовсім законними оборудками, казали, що тільки-но в повітрі відчувався запах грубих грошей, як Денні відразу ж був там як тут. Він не минав жодних бізнесових переговорів, і дехто наполегливо твердив, що менеджер служив йому лише як ширма, виконуючи в основному функції речника.

Рівера ж був зовсім інший. У його жилах текла іспанська й індіанська кров, і він сидів собі в кутку — мовчазний і непорушний, і тільки його всевидящі чорні очі перескакували від обличчя до обличчя.

— Так ось де цей хлопець, — мовив Денні, змірявши оцінюючим поглядом свого потенційного суперника. — Привіт, хлопче! Як ся маєш?

Очі Рівери спалахнули недобрим вогнем, але він не подав виду, що почув привітання. Він не любив усіх грінго, але цього грінго він зненавидів так швидко і сильно, що аж сам цьому здивувався.

— Господи милосердний! — благально-жартівливо звернувся Денні до антрепренера. — Ви що — хочете, щоб я бився з глухонімим? — Коли сміх нарешті влігся, він відпустив іще один жарт. — Що ж, мабуть, справді кепські справи в Лос-Анджелесі, якщо це — найкраще, чим ви мене можете налякати. У якому дитсадку ви його знайшли?

— Він — міцний горішок, Денні, повір мені, — заперечив Робертс. — З ним було не так легко впоратися, як тобі здається.

— До того ж половину квитків уже продали, — благально вставив Келлі. — Доведеться тобі з ним битися, Денні. — Кращого суперника ми не змогли знайти.

Денні ще раз зміряв Ріверу недбалим і недоброзичливим поглядом і зітхнув.

— Гадаю, доведеться мені поводитися з ним якомога делікатніше. Аби тільки він сам не наривався на неприємність.

Робертс чмихнув.

— Маєш бути обережнішим, — зауважив менеджер Денні. — Не треба ризикувати. Бо розслабишся і пропустиш випадковий нокаутуючий удар.

— О, звісно, я буду обережним, аякже! — посміхнувся Денні. — Я буду обережним від самого початку і пропанькаюся з ним стільки, скільки захоче поважна публіка. Як ти гадаєш, Келлі, п'ятнадцять раундів вистачить? А потім — каюк, га?