До його вух долинуло оглушливе ревіння, подібне до розбурханого моря, і він побачив Денні Ворда, який ішов до рингу центральним проходом. За ним поспішала свита з тренерів та секундантів. Публіка шаленіла, вітаючи народного улюбленця, який неодмінно мав перемогти. Його ім'я було у всіх на вустах. Усі були за нього. Усі підтримували його. Навіть помічники Рівери — і ті відчули щось дуже схоже на радість, коли Денш елегантно пригнувся і прослизнув під канатами на ринг. Його щоки безперервно розтягувалися в посмішках, а коли він посміхався, то посміхалася кожна риса його обличчя — навіть зморшки під очима й самі очі. Світ не бачив такого добродушного боксера. Його обличчя було подібне до безперервної мінливої реклами доброзичливості і товариськості. Схоже, він усіх тут знав. Денні жартував і посміхався, вітаючи своїх друзів потойбіч канатів. Ті, що сиділи поодаль, були не в змозі стримати своїх почуттів і гучно верещали: «Денні! О Денні!» Ця радісна демонстрація всенародної любові тривала цілих п'ять хвилин.

Ріверу ніхто не помічав. Для публіки він просто перестав існувати. Над ним схилилося обрюзгле обличчя Спайдера Хагерті.

— Не бійся, — попередив він. — І не забувай вказівок. Треба вистояти якомога довше. Не дай себе збити. Якщо ти впадеш, ми маємо вказівку відлупцювати тебе в роздягальні. Второпав? Просто бийся — і все.

Зал почав аплодувати. То Денні йшов до мексиканця через ринг. Потім він нахилився, взяв обома руками праву руку Рівери і з імпульсивною сердечністю потиснув її. Його розтягнуте в посмішці обличчя опинилося на відстані кількох дюймів від обличчя суперника. Публіка несамовито верещала, схвалюючи такий прояв шляхетного спортивного духу з боку Денні, бо той тепло, наче брата, вітав свого супротивника. Вуста Денні зворухнулися, і глядачі, тлумачачи нечутні слова як доброзичливе висловлення поваги, знову заверещали від захвату. Один лише Рівера почув гидоту, яку сказав йому Денні.

— Ах ти ж мексиканське пацюченя! — прошипів народний улюбленець крізь розтягнуті у посмішці губи. — Зараз я покажу тобі, де раки зимують!

Та Рівера навіть не поворухнувся. І не підвівся. Свою ненависть він висловив поглядом.

— Устань, собако! — заволав ззаду якийсь чоловік, що сидів неподалік канатів.

Натовп зашипів і заулюлюкав через таку явно неспортивну поведінку, але мексиканець і далі сидів непорушно. Коли Денні пішов назад у свій куток рингу, зал вибухнув новою хвилею аплодисментів.

Денні роздягнувся — і почулися захоплені «охи» та «ахи». Тіло його було бездоганне. Воно було втіленням фізичного здоров'я, стрімкості та сили. Шкіра була білою, як у жінки, і так само гладенькою. У ньому поєднувалися граціозна краса, гнучкість і міць. Денні довів це в десятках виграних боїв. Його фотографіями рябіли всі журнали з фізичної культури.