— А я, поки…
Але тут чоловік знову стишив голос, і більше я нічого не зміг розібрати.
Коли він заговорив, мене охопив трем з голови до ніг. Ця сцена сама по собі була досить драматичною, але не це схвилювало мене, а голос, цей голос! Він нагадав мені… ні, я, мабуть, збожеволів!
— О, не будь таким жорстоким! — вигукнула жінка. — Невже ти полишиш мене саму, знаючи, в якому я стані і яка небезпека мені загрожує? Благаю, візьми мене з собою, Хуане!
З цими словами вона ухопила його за руку і пригорнулася до нього. Чоловік досить грубо відштовхнув її, але тут ширококрисий капелюх упав на землю, і місяць висвітлив його обличчя. Це був Хуан де Гарсіа власною персоною!
Помилитися я не міг. Те ж саме жорстоке, порізане зморшками обличчя, шрам на високому лобі, тонкогубий лукавий рот, гостра борідка. Доля знову звела нас, і тепер або я його уб’ю, або він уб’є мене.
Виступивши наперед, я оголив шпагу і зупинився просто перед ним.
— Що таке? — аж сахнувся він. — Схоже, у тебе, голубко, є охоронець? Що треба вам, сеньйоре?
— Хуан де Гарсіа, я з’явився, щоб помститися за вбиту жінку. Може, ви пам’ятаєте берег річки, далеко звідси, в Англії, де ви зустріли одну знайому вам пані і залишили її мертвою? Якщо ви забули, то пригадайте хоча б цю шпагу, якою я вас уб’ю!
І з цими словами я змахнув над головою шпагою, що колись належала йому.
— Господи! Той самий англійський юнак…
— Так, я Томас Вінґфілд, який оддухопелив вас і зв’язав. Тепер я хочу довершити те, що почав тоді. Захищайтеся, Хуане де Гарсіа, інакше я заколю вас на місці!
Коли де Гарсіа це почув, він одразу став схожий на зацькованого вовка. Я бачив, що він не хоче битися, і не з боягузтва, треба віддати йому належне, а із забобону. Як я дізнався згодом, він боявся зі мною битися, бо вважав, що йому судилося померти від моєї руки. Саме тому він і намагався убити мене, коли зустрівся зі мною вперше.
— Дуель має свої закони, сеньйоре, — галантно вклонився де Гарсіа. — Битися без секундантів, та ще й у присутності жінки? Якщо ви вважаєте, що я вас чимось образив, хоч я насправді не розумію, про що йдеться, і не знаю вашого імені, я зустрінуся з вами десь-інде.
Отак відтягуючи час, він озирався, намагаючись знайти шлях до відступу. Але я увірвав його слова:
— Я волію зустрітися з вами зараз. Захищайтеся, або я вас заколю!
Тоді він оголив свою шпагу, і ми зійшлися.
Сутичка була відчайдушною. Брязкіт сталі наповнив тиху вулицю. Іскри так і сипалися від клинків. Спочатку перевага була на стороні де Гарсіа, бо лють засліплювала мене, але поступово я опанував себе і почав битися упевненіше. Я прагнув його убити, і я знав, що уб’ю його, якщо нам ніщо не перешкодить. Він був більш майстерним фехтувальником, ніж я. Але на моєму боці були справедливість і молодість.