— Ви так дивитеся, наче у чомусь сумніваєтеся? — запитав Шрагін.

— Ви сказали: «Нельке — прекрасний організатор», — усміхнувся адмірал. Потім додав: — «Добре знає свою справу». Так от, я б наголосив на слові «свою». Так, свою справу він знає чудово.

Шрагін здивовано і нерозуміюче дивився на адмірала, чекаючи, що він скаже ще. Бодеккер перестав усміхатись, переклав з місця на місце на столі якісь папери і запитав сухо:

— Роботи було багато?

— Навпаки. Якщо говорити одверто, моя подорож туди була зовсім не обов’язковою.

Тепер уже адмірал здивовано дивився на Шрагіна.

— Але ж Нельке побоювався, що весь його місцевий персонал не сьогодні-завтра об’явить страйк.

— Я нічого там такого не помітив. Мені показували об’єкти, які потребують капітального ремонту, а про це навіть розмови не було.

— Он як? — підняв брови адмірал і говорив далі, неначе розмірковуючи вголос: — Надзвичайно дивно, що потреба ремонту виникла через рік після нормальної, а головне, зовсім не напруженої роботи порту. Дивно, дуже дивно…

— А може, потреба ремонту виникла через збільшення навантаження? — припустив Шрагін.

— Дурниця! Яке навантаження? В зв’язку з посиленням дій радянської авіації морські перевозки скорочуються.

— Могли збільшитись каботажні перевозки.

Адмірал гнівно подивився на нього.

— У них вже є проект ремонту?

— Я бачив кошторис на мільйон сімсот тисяч шістнадцять марок.

— Зворушливо!

— Що зворушливо?

— Зворушливі ці шістнадцять марок, — пояснив адмірал і надовго замовк. — Я не хотів би говорити про це, — порушив він, нарешті, мовчанку, ледве заставляючи себе говорити, — але змушений… саме змушений. Річ у тім, що Нельке на флоті — людина випадкова, і він… ділок, причому в гіршому розумінні цього слова… Я прошу вас відповісти мені чесно: ви бачили об’єкти, представлені до ремонту?

— Бачив.

— Вони справді зруйновані?