— Будь ласка, сюди, — показав полковник на стоптане місце килима. Він вийняв з коробочки орден і пальцем притиснув його до грудей Релінка. Блиснула бліцлампа. Полковник засунув коробочку і орден в кишеню кітеля Релінка і подав руку: — Поздоровляю, поздоровляю, — і знову блиснула бліцлампа.

Фотограф вийшов з кабінету. Полковник сів за свій стіл. Ввійшов черговий офіцер. Він вручив Релінку пухлий конверт.

— Це встановлена до ордена грошова нагорода від рейхсміністра, — офіційно промовив він. — В готелі «Адлон» вам відведено кімнату номер тридцять дев’ять, талони на харчування одержите в портьє.

— Бажаю добре повеселитись, — сказав полковник.

Черговий офіцер елегантним жестом показав Релінку на двері…

Релінк повільно йшов коридором. Повз нього пробігали діловито заклопотані і дуже значні офіцери і зникали за численними дверима, Тут ішла робота, до якої він не мав ніякісінького відношення. І, мабуть, те, що він робив, теж нікому тут не потрібне. Він відчував себе роздавленим, втомленим.

І раптом Релінк злякався того, що вільний від усяких справ. Чим зайнятись?

Відшукав у книжечці для нотаток номери телефонів двох своїх друзів по офіцерській школі. Телефони не відповідали. І тут Релінк пригадав, що генерал Штромм, переїжджаючи в Берлін, залишив йому свій тутешній телефон. Він подзвонив йому з кімнати чергового офіцера.

— Тут Штромм, — почув він знайомий голос.

— А тут Релінк.

— О, ви в Берліні? Де зупинились?

— Готель «Адлон», кімната тридцять дев’ять. Я хотів би вас побачити.

— Вечір вільний?

— Абсолютно, і є купа грошей.

— Чекайте на мене о двадцять першій нуль-нуль.

Розділ 44

Розділ 44

Увечері Релінк і генерал Штромм сиділи в недоладно-розкішному ресторані готелю.

— Майже як у Парижі, пригадуєте? — запитав генерал Штромм.

Релінк не відповів. Ні, це не було схоже на Париж, а головне, зовсім не схоже на те, що він бачив тут раніше.