«Все, як бачите, з’ясувалося, — писав він. — Подавець цього буде постійним зв’язковим. Передавайте йому ваші шифрування для Москви. Хлопчина тричі перевірений, надійний. ’Він приходитиме до вас двічі на місяць. Числа та інші умови встановіть самі. Ми всі бажаємо вам успіхів…»

Цього разу Боря поніс докладне шифрування Шрагіна про становище групи, про те, що відбувається в місті, і зібрані за час відсутності зв’язку розвідувальні дані.

Боря заховав сірникову коробку в надрах свого піджака і сказав:

— Я пішов. Через дванадцять днів буду як штик. Шрагін і Федорчук не встигли навіть як слід з ним попрощатись.

— Що Москва шле? — осілим голосом спитав Федорчук.

Шрагін прочитав йому шифрування. Федорчук слухав, схиливши свою велику кудлату голову над пудовими кулаками, що лежали на столі, стиснутими в суглобах. Потім він довго мовчав, переборюючи хвилювання, і, нарешті, неголосно мовив:

— Ігоре Миколайовичу, скажіть «добре» на мою операцію. Все вже налагоджено до найменшої дрібниці.

— Розкажіть.

І справді, все в нього було ретельно продумано, вивірено, підготовлено для диверсії на нафтобазі. З настанням темряви він візьме відро і піде до відкритого резервуару з нафтою. Щоб не викликати підозри у вартових, він кожного вечора ходив туди з цим відром, щоб набрати нафти для розпалювання грубки в кімнаті чергового. Проте цього разу в відрі лежатимуть три пляшки з протитанковим пальним. До однієї з пляшок приєднаний бікфордів шнур, кільцями складений на дні відра і прикритий куском азбесту. Шнур згорає рівно за дев’ять хвилин. Федорчук підпалить шнур ще в кімнаті чергового і швидко піде до мети. Залишивши відро на краю відкритого резервуару, він швидко повернеться в кімнату чергового. Вибух першої пляшки підпалить інші, розбризкає рідину, що вже горітиме. Спершу від неї спалахне нафта у відкритому резервуарі, а потім, роздмухувана вітром пожежа неминуче обхопить всю територію нафтосховища, а також і величезні закриті баки з бензином.

Все було добре продумано, але все-таки Шрагін «добре» не сказав. Йому здалося, що Федорчук, запалившись ідеєю відповісти Москві своєю операцією, надмірно цим схвильований і може припуститись небезпечної в такій справі поквапливості.

— Почекаємо, Олександре Платоновичу, — зауважив Шрагін і, побачивши, як спалахнув Федорчук, додав: — Давайте приурочимо вашу справу до Жовтневих свят. Домовились?

Федорчук мовчав, було видно, що він не згодний.

Вернувшись додому, Шрагін з досадою згадав, що сьогодні субота, а це значить, що в Емми Густавівни гості. Та от і вона в яскраво-зеленому кімоно, що прислав їй Аммельштейн, схожа на папугу з перебитими крилами.