— А з чим же мені її поздоровляти? — анітрохи не бентежачись, запитав чоловік. — Вона ж нових німецьких свят не знає. Сподобилось умерти на другий день, як німці в місто прийшли. От вашому попові з святами лафа. Він як дзвонив у дзвони на святці, так і дзвонить. А віруючі — є німець чи нема — носять йому яєчка, сальце, хлібець, — чоловік раптом проникливо глянув на Шрагіна і сказав: — Ви, я бачу, теж ситенький, а вас хто годує?

— Викручуюсь, як можу, — відповів Шрагін і додав — Аби тільки совість не заплямувати.

— Остання примітка дуже важлива, — серйозно сказав чоловік. — Дивлюсь я на деяких спритників і думаю: перед яким же богом ви, сволота, будете свої гріхи замолювати? Інші он — пожежі німцям влаштовують…

— Які пожежі? — спитав Шрагін.

— Ви що, з неба впали? А нафтобаза недавно? А як вони тарахнули аеродром? — швидко сказав чоловік і замовк.

— Як це ви не боїтеся таке казати першому стрічному?

Чоловік махнув рукою:

— А що вони мені зроблять? Та якщо вони почнуть вішати таких, як я, то в них вірьовок не вистачить. Усе місто не перевішають. — Раптом на обличчі його з’явився переляк, і він без паузи швидко промовив: — А тепер давайте розійдемось хто куди… — Він пішов нетвердою, але поквапною ходою, лавіруючи між могилами і не оглядаючись.

А Шрагін ще довго стояв коло ялинки, що ледве прикривала його від періщливого злого дощу, якого він, зрештою, і не помічав, охоплений хвилюванням…

У зв’язку з дедалі частішими бомбардуваннями міста адмірал Бодеккер ввів на заводі цілодобове чергування інженерів, і сам часто залишався на ніч. Сьогодні в Шрагіна було нічне чергування, і він вирішив зайти додому — хоч годину поспати. Але йому перешкодила Емма Густавівна. Вона, мабуть, спеціально чекала на нього.

— Терпець мій урвався, Ігоре Миколайовичу, — трагічним голосом почала вона з місця в кар’єр. — Двозначне становище Лілі більше нестерпне. Ви знаєте, як серйозно вона хвора. Тут вона може загинути, — стара промокнула хусточкою сухі очі і вела далі: — Лікар Лангман може влаштувати Лілю в туберкульозний санаторій в Німеччині. Вчора я одержала листа від Аммельштейна, він обіцяв допомогти грішми. Проте Ліля не може скористатися всім цим тільки через своє безглузде становище…

— Еммо Густавівно, — перебив її Шрагін, — я хочу вам нагадати, що ініціатором створення цього становища Лілі в ім’я врятування квартири були ви, а не я.

— О господи, в ті дні ми всі втратили розум! — вигукнула жінка.

— Я його не втрачав і тоді, — втомлено сказав Шрагін. — Я погодився на вашу пропозицію не зразу. Кінець кінцем я зробив це для вас.