— Що тут трапилось?

Релінк різко обернувся на його голос.

— А! Доброго ранку, пане Шрагін. — На обличчі Релінка спалахнула й зараз же погасла холодна посмішка. — Все ясніше ясного — вбито людину. Питання в тому, хто і чому її вбив.

Шрагін гукнув керівника ремонтної бригади. З натовпу вийшов низькорослий, сухенький, немов запечений на сонці, чоловік років під п’ятдесят.

— Розкажіть, як це сталося, — суворо наказав Шрагін.

На обличчі бригадира виникло здивування.

— Як сталося, нам невідомо. Вчора після зміни, коли ми всі йшли, я покликав його… — бригадир кивнув на труп. — А він промовчав і залишився на об’єкті. Це всі бачили… Я знав, що під кінець зміни у нього з перебоями працював пневматичний молоток, і подумав, що він хоче його налагодити. А сьогодні приходимо на шосту, а він отак лежить… І всі його кишені вивернуті навиворіт…

Релінк, видно, зрозумів, що сказав бригадир, і обернувся до Шрагіна:

— Загалом все ясно — пограбування. Накажіть їм працювати.

В заводоуправлінні з кабінету адмірала Релінк подзвонив до СД і наказав прислати на завод медичного експерта. Поклавши трубку, він відкинувся на спинку адміральського крісла і безцеремонно розглядав Шрагіна, який сидів перед ним.

— Ну, що ви скажете про це?

— Можу тільки припустити. Цього Сніжка дуже не любили робітники.

— За що? — спитав Релінк.

— Він їм добре допік. Минулої осені став побічним винуватцем у потопленні підйомного крана.

— Я пам’ятаю цю історію, — зауважив Релінк.

— Тижнів зо два він був тоді під загрозою серйозного покарання, але потім з’ясувалося, що головний винуватець — німецький інженер, я вже не пам’ятаю його прізвище, його тоді ж відправили з заводу.

— Його прізвище Штуцер, — продемонстрував Релінк свою безвідмовну пам’ять.

— Так, так, Штуцер. Отож, коли загроза для Сніжка минула, він почав всіляко виявляти свою відданість німецькій адміністрації. Але в росіян є добре прислів’я: «Застав дурня богу молитись, то він і лоба розіб’є». Так і цей Сніжко. Три дні тому на тральщик прийшов ад’ютант адмірала Піц. Сніжко йому нашептав — усі це бачили, що палубні будівлі пофарбували без попередньої грунтовки. Піц сказав про це мені, і я примусив робітників у кількох місцях зняти фарбу. Але грунтовку було зроблено. Тоді я, розумієте, подумав, чи не затіяно все це, щоб затягнути ремонт, і буквально взяв цього Сніжка за горло. За пофарбування зіскоблених місць робітники, природно, нічого не одержали… Трохи раніше Сніжко повідомив майора Каппа, ніби крановщик і троє робітників хотіли звалити кран з рейок. Майор Капп припинив роботи і цілий день провадив слідство. За цей день робітники теж не одержали ні копійки, а підозра не підтвердилась. Були й інші випадки.