— Буде, Юля, буде…

— Я чого зустрічі просила — сказати вам те, що Саша наказав передати. І ще: доручіть мені що-небудь. Найважче. Ви не думайте, я скоро відійду і тоді виконаю будь-яке завдання!

— Я подумаю, Юля, — сказав Шрагін. — Але треба почекати. За вами їхні собаки ходять. От і сьогодні гнались. Вони повинні повірити, що ви ні при чому. І коли знімуть спостереження, ми зустрінемось. А за Сашу ми всі будемо мстити. Всі…

Додому Юлю віддалеки супроводжував Сергій Димко. Ввійшла вона не через свою хвіртку, біля якої вештався агент, а через сусідські садочки. Рано-вранці в будинок вдерлися два гестапівці. Побачивши, що вона мирно спить, явно для годиться зробили недбалий обшук і, не сказавши ні слова, пішли…

Релінк рвав і метав. Агента, що спустив з ока Юлю коло бані, і того, котрий не помітив, як вона вернулась додому, відправив під арешт, пообіцявши ще й послати на фронт. Він відчував, що, як і тоді з друкарнею, диверсію на нафтобазі вчинили його головні і як і раніше невловні противники. І тепер нитка розшуку висковзнула з його рук. Минулого разу він був винен сам — поспішив з розстрілом арештованого. Тепер виконавець диверсії загинув. Але зосталась його дівка. Релінк не вірив Юлі і вважав її співучасницею загиблого. Однак допити нічого не дали. «Скільки її не тряси, з дурної нічого не витрусиш», — сказав Бульдог. І Релінк вирішив відпустити Юлю, але невідступно йти по її слідах. Його агенти загубили її в перші ж дні, а дальші спостереження нічогісінького не дало — вона або сиділа дома, або сама йшла в СД і зчиняла там скандали, вимагаючи передати їй тіло Федорчука і влаштувати її на роботу.

Першу вимогу Релінк виконав, розраховуючи, що на похорон можуть прийти спільники загиблого. Не справдився і цей розрахунок. Ховала сама — три могильники за роботу одержали від неї золоті сережки. Кінець кінцем Релінк вирішив більше на Юлю не витрачати часу, йому довелося навіть прийняти її, оскільки вона і далі вимагала роботи.

Юля грала роль дурненької, що втратила коханця і тепер хоче немов заново влаштуватися в житті. Вона кокетувала з Релінком, але знову й знову стверджувала, що її Саша був чесною людиною, новому порядку хотів тільки добра і що на нього звели наклеп якісь заздрісники. Та хай бог милує, якби вона помітила, що він займається якимись злочинними справами, то відразу вигнала б його з дому. Проте як же все-таки з роботою? Вона ж фольксдойч і хоче мати не яку-небудь роботу, а де чистіше і грошей більше. До того ж вона безневинно зазнала побоїв від своїх же німців…