— Ну, що скажеш? — запитав Релінк не зупиняючись.

— Та те ж саме… — пробасив Бульдог. — Дай мені його на півгодини, і він скаже все. Я ж бачу, матеріал неміцний.

— А якщо він, нічого не сказавши, здохне? — запитав Релінк. — Уже забув історію з рудим підпільником? — Він кілька разів пройшов туди й сюди кабінетом, зупинився перед Бульдогом і наказав: — У лікарні держати засідку всередині й зовні. Брати кожного підозрілого. Той, хто послав туди цього типа, може прийти сам, щоб довідатись, як справи. До того ж май на увазі: в лікарні може бути їхній агент. А цей Григоренко повинен думати, що ми його особі не надаємо значення. Запитай Цаха, куди він завтра посилає арештованих на роботу. Ми направимо туди й Григоренка. Постав на таке місце, щоб його бачили за версту навкруги. Можлива спроба його відбити, або він сам намагатиметься втекти чи вступити з ким-небудь в контакт. Все передбач. Головою відповідаєш за кожний промах.

— Непотрібний спектакль, — усміхнувся Бульдог.

— Виконуй наказ…

Вранці Григоренка знову привели на допит. Вдаючи, ніби йому ніколи, Релінк побіжно, досадно глянув на Григоренка, що стояв перед столом, і, перегортаючи на столі папери, заговорив недбало:

— Я викликав вас тільки для того, щоб пояснити ваше становище. Як ви самі розумієте, ви для нас — персона, що випадково потрапила нам під ноги. У нас є справи важливіші. Але порядок є порядок. Ми змушені навести про вас необхідні довідки. Це забере час, а в нас так заведено: ми посилаємо арештованих на роботи. Я думаю, ви не відмовитесь, тим більше, що до арешту, за вашими словами, заробляли на хліб як прийдеться. Я не маю права перетворювати СД в санаторій для безробітних, — Релінк мимохідь усміхнувся Григоренку і подав знак Бульдогу вивести його.

Чекаючи в камері відправлення на роботу, Григоренко обдумував усе, що з ним сталося.

Коли там, у лікарні, його вдарили в пах, мозок ніби виключився, і він тривалий час просто не розумів, що з ним діється. Тільки коли його привели на перший допит, мозок запрацював, і перше, що він зрозумів, вселило в нього надію. СД явно не знала, хто він. Гестапівці в лікарні опинилися випадково. Лікарка зовсім не зрадниця, інакше вона розповіла б їм, що він сказав, коли прийшов у лікарню. Григоренко став переконувати себе, що все закінчиться для нього добре. Ще більше він повірив у це після другої розмови з Релінком. В найгіршому разі його відправлять до Німеччини, а тоді він утече з ешелона. Авжеж, так і буде. Йому ж цілком ясно дали зрозуміти, що він постать для них неважлива…