— Панове, що ви робите? Як вам не соромно? Тут лікарня! — вигукнула Любченко і, встаючи з-за стола, попрямувала до дверей.

— Шкура! — крикнув їй услід Григоренко.

Любченко зачепилася за стілець, на якому висіло пальто Григоренка, воно впало. Глухо стукнув об підлогу важкий «кольт», що лежав у кишені пальта.

Бульдог ногою відкинув пальто в бік.

— Обшукай, — наказав він іншому гестапівцю.

— Ого! — сказав той, показуючи «кольт».

Григоренко спробував вирватись, але дістав різкий удар ногою в пах і впав на підлогу, непритомніючи…

Розділ 51

Розділ 51

Григоренко твердив одно: він хворий на туберкульоз і, нічого не думаючи, прийшов у лікарню, щоб його подивились і поклали на лікування.

— Навіщо у хворого «кольт»? — усміхаючись запитав Релінк.

Григоренко знизав плечима:

— Цього мотлоху валяється скільки завгодно.

— Що таке «мотлох»? — запитав Релінк перекладача. Той пояснив йому значення цього слова. Релінк підняв брови і взяв «кольт», що лежав перед ним. Вийняв з нього обойму, вміло роз’єднав затвор і подивився крізь ствол на світло лампи.

— Яке свинське поводження із зброєю! — сказав він з прикрістю і спитав: — Коли ви з нього стріляли востаннє?

— Ніколи я не стріляв, я його просто так носив, на всяк випадок, — відповів Григоренко.

— Чому ви прийшли в лікарню так пізно? — запитав Релінк.

— Погано мені було останніми днями, дихати нічим, — жалібно почав Григоренко. — Кожного ранку думав: а може, відпустить. А сьогодні надвечір відчув, ну, просто вмираю, і все.

— Буває. Туберкульоз — хвороба тяжка, — співчутливо зауважив Релінк. — Так… Отже, ви пішли в лікарню, і що ви сказали там лікареві, який вас прийняв?

— Що хворий і прошу покласти на лікування, — відповів Григоренко.