Так уривчасто і безладно думав Шрагін, і в цей час його до краю напружений слух ловив кожний звук там, за металевими дверима. Та жодного звуку не було чути — мертва тиша.

До страти давно все було готове. Запізнювався Релінк, який хетів особисто бути присутнім під час розстрілу. Бульдог, зарядившись удень горілкою, до вечора вже протверезився, і в нього страшенно боліла голова. Простягнувши ноги, він сидів на дивані в кабінеті начальника тюрми Гроссвальда…

Бульдог і два солдати зайшли до камери Шрагіна незабаром опісля півночі. Бульдог подав знак — солдати накинулися на Шрагіна і зв’язали йому за спиною руки.

— Виходь, червоний добродію!

У коридорі Шрагін побачив Назарова і Григоренка, що стояли біля своїх камер. Проходячи повз них, він пильно глянув на їхні обличчя: Назаров був збуджений, він, здається, навіть не впізнав Шрагіна, а в Григоренка лице було зовсім байдуже, він мигцем поглянув на Шрагіна і став дивитися вгору.

Дванадцять східців униз, і Шрагіна завели в підвал з низькою склепистою стелею, що блищала від вологості. Підвал був вузький і довгий, наче повторював тюремний коридор там, нагорі. Робити підвал і під камерами — небезпечно. Зір і свідомість Шрагіна-розвідника в першу хвилину зафіксували це суто автоматично, але потім він почав оглядати усе свідомо — це допомагало абстрагуватися від того, заради чого його привели в цей підвал…

Шрагіна поставили спиною до бокової стінки. У протилежній стіні, трохи навскоси, була неглибока ніша, і там на кам’яному карнизі сиділи п’ятеро солдатів і фельдфебель. У солдатів на колінах лежали автомати, а у фельдфебеля попереду, на ремені висіла розстебнута кобура з пістолетом. Солдати поглядали на Шрагіна із зляканою цікавістю, та коли він став дивитися на них, вони почали перемовлятися.

Привели Григоренка і Назарова. Їх поставили поруч Шрагіна. Григоренко опинився посередині.

— Все… — ледве чутно вимовив Григоренко.

— От як вони нас бояться… — тихо відказав йому Шрагін.

Назаров трохи нахилився вперед, щоб побачити Шрагіна, і голосно сказав:

— Це не страшно, головну муку ми витримали…

— Умремо, товариші, без страху, як належить чекістам, — уже голосніше промовив Шрагін і подивився на Григоренка. Тепер очі у Григоренка не були байдужі, але в них було якесь хворе поєднання рішучості й туги. Шрагін сказав йому: — Батьківщина узнає, як ми гинули, пам’ятайте про це…

— Батьківщина все узнає! — майже радісно вигукнув Назаров.

Почувся тупіт ніг по кам’яних східцях — у підвал спустилися Бульдог, начальник тюрми Гроссвальд і Релінк.

Вони зупинилися перед приреченими. Релінк насмішкувато дивився в очі Шрагіну.