— Все ж таки, що трапилось? — хрипло запитав він і почав розстібати гаплика біля коміра.

— Кажу вам, що нічого особливого, — підлила масла до вогню Оксана. — Виникла підозра, що нашу рацію засікли. Запеленгували… Довелося припинити прийом адресованої вам шифровки і негайно перенести рацію в інше місце.

— Ви впевнені, що рація була запеленгована, чи це тільки припущення?

— Навіщо вам ці подробиці, пане раднику? Тільки зайві хвилювання.

— Я хочу знати! — пискляво викрикнув Хауссер і стиснув кулаки. — Я повинен знати, що у вас там відбувається, який ступінь небезпеки!

— Заспокойтеся, — сказала Оксана. — Вам ніщо не загрожує. На квартирі був обшук, але там нічого й нікого не знайшли. Зараз рація в іншому, безпечному місці. Що з вами? Може, води?

Хауссер заперечливо закрутив головою й, тримаючи руку біля серця, почав ходити по кімнаті.

— Боже, — стривожилася Оксана. — Я ж казала вам — зверніться до лікаря. Якісь таблетки, порошки…

— Найкращими таблетками буде для мене, коли ви якнайшвидше заберетесь зі своєю ідіотською рацією звідси, визвірився радник. — Здається, все ясно, я все зрозумів з усім погодився, так ні — продовжують свої передачі..

— Не кричіть, будьте ласкаві. Гадаєте, мені весело? У мене теж нерви… Я думаю, що після перевірки ми негайно виїдемо звідси, й моє повідомлення про наслідки буде передано з іншого місця. Адже нашим це зовсім байдуже.

— От і передавайте з іншого місця! — зарепетував Хауссер. — Я забороняю, так, забороняю вам робити це тут. Досить з мене!

— Заспокойтеся… В українців є приказка: не такий чорт страшний, як його малюють.

— З мене досить! — розгнівано рубонув рукою радник, — більше жодних передач звідси. Нехай забираються!

Ось коли його взяло по-справжньому, й усі страхи, що накопичилися за цей час, прорвалися назовні.

— Але, пане раднику… — ніби трохи розгубившись перед таким спалахом гніву, сказала Оксана. — Ми ж повинні передати ваше запитання й прийняти відповідь. Все решта — я маю на увазі моє повідомлення про наслідки — буде передано з іншого місця. Можете мені повірити.

Хауссер опам’ятався. Витер хустинкою голову, ображено надув губи.

— Коли ви думаєте відновити зв’язок? — запитав він, важко дихаючи.

— Я не можу сказати точно. Все буде залежати від фактора безпеки. Можливо, днів через десять-п’ятнадцять.

Радник незадоволено гмукнув, замислився. Оксана дала йому час для роздуму й раптом ніби схаменулася.