— Розв’яжіть мені руки, — гидливо відхиляючись, сказала Оксана.
— Е ні, пташечко, крильця ми тобі підрізали, не полетиш.
— А вам не соромно? — дівчина оглянула їх насмішкуватим поглядом. — Четверо здоровенних озброєних чоловіків і боїтесь однієї жінки. Зв’язали руки… Боже! З жінками і то воювати не вмієте.
Візник за спиною Оксани схвально гмукнув. Хлопці, які сиділи на задку воза, зніяковіли, відвернулись, ховаючи очі.
— Ти мені поговори! — грізно вигукнув здоровань, оперезаний кулеметними стрічками, і його здорове око гостро втупилось у дівчину, — Дам прикладом по морді, тоді будеш знати! — Він брудно вилаявся.
— Спробуйте, — безстрашно заявила дівчина. — Якщо ви зачепите мене, я попереджаю: вас чекає кара. Кажу цілком серйозно. І буду вимагати, щоб вас покарали в моїй присутності, на моїх очах.
Здоровань з більмом розреготався.
— Бачили ми таких! Почекай-почекай, пташко. Що ти заспіваєш, коли я візьмуся за тебе по-справжньому?
— Я попередила, — тим же суворим тоном сказала Оксана. — Всі чули. А тепер я вимагаю, щоб мені розв’язали руки.
— Друже Клешня, — звернувся до людини з більмом один з тих, що сидів біля ніг Оксани. — Давайте розв’яжемо, що нам, справді.
— Спершу я її обшукаю, — відгукнувся той, кого назвали Клешнею.
— Мене не треба обшукувати — пістолет за поясом, документи в лівій внутрішній кишені жакета, — намагаючись уникнути принизливої процедури обшуку, сказала Оксана. — Все повинно бути збережено, все буде повернено мені. В тому числі й годинник.
Впевнений, владний тон дівчини й вигляд новенького «вальтера» зробили на бандерівців сильний вплив. Вони довго розглядали пістолет, здивовано перезиралися.
— Як тебе звати? — похмуро запитав Клешня.
— У вас мої документи.
Клешня, ворушачи губами, почав читати довідку.
— Надія… — недовірливо пирхнув він і заховав довідку в кишеню. — Знаємо, яка ти Надія!..
— Де моя течка? — не звертаючи уваги на його підозрілий погляд, запитала Оксана стурбовано.
— Що за течка? — занепокоївся Клешня, — Хлопці, була в неї течка?
Його сподвижники розгублено знизали плечима.