— Друже сотенний, дайте набоїв! — попросив Тарас.

— Де я тобі їх візьму? — злісно поглянув на нього Довбня, витираючи кров з вилиці. — Бачиш, як вийшло? Придумали! Жодної гвинтівки не дозволили видати сотні. Наказали набої віддати отим… Ось і догралися! — він підвів голову й закричав — Сюди, хлопці, за мною!

До них з боку галявини бігли вояки, які вже опам’яталися. Тарас сумно подивився на автомат сотенного й помчав туди, звідки долинали постріли. Він біг з усіх сил. Плану дій у хлопця не було, але він ще мав надію десь захопити зброю з набоями й приєднатися до втікачів. Усе залежало від випадку. Кожна мить могла бути вирішальною.

Попереду знов пролунали короткі черги. Один охоронник низько пригнувся й, пробігши метрів двадцять, заліг біля дерева. Тарас кинувся до нього, готуючись ударити прикладом по голові бандерівця.

— Куди ти під кулі прешся? — почув Тарас тривожний голос з лівого боку. — Лягай! Поповзом!

Ще один охоронник!.. Ніби на ствердження перестороги бандерівця пролунав гвинтівочний постріл, і куля з коротким посвистом упилася в стовбур бука, за яким лежав бандерівець, який щойно біг попереду.

— Це поранений, ми його підбили, — пояснив охоронник, що лежав поблизу від Тараса. — Заліг там, прикриває своїх…

— Дай набоїв! — промовив Тарас і затис побілілі губи.

— Яких? У мене ж — автомат… Ти, друже, не підповзай близько до мене. Не підповзай, кажу тобі! Побачить…

— Скажи йому, хай біжить в обхід, — крикнув охоронник, який лежав попереду за буком. — Нехай налякає його з тилу!

«Тут нічого не вийде», — подумав Тарас. Ці двоє — боягузи, весь час оглядаються один на одного, близько до себе не підпускають. Тарас кинувся вбік від них. Попереду, десь далеко, загавкала й відчайдушно завила вівчарка, пролунала автоматна черга. Тарас, кружляючи, пробіг лісом метрів чотириста. Стрілянина й вигуки лунали вже ліворуч і позаду нього. Хлопець пробіг через вибалок — це був той знайомий вибалок, з якого починався яр, і побачив, як поміж кущами промайнуло дві людські постаті, йому здалося, що це були полонені. В цей же час хлопець помітив охоронника, який підбіг і причаївся за деревом. Бандерівець швидко звів автомат, очікуючи, коли втікачі вибіжать з кущів. Тарас кинувся до нього.

Тріск автоматної черги, постріл з гвинтівки, жіночий крик: «Поганяй!» і стукіт коліс — все це злилося в одне.

Тарас мигцем побачив за кущами праворуч групу людей і серед них одну жінку, обличчя якої здалося йому на диво знайомим. Але в цей же час він за щось зачепився ногою і впав, не добігши до охоронника декількох кроків. Охоронник випустив з рук автомата й стояв навколішках, притискаючи пальцями поранену біля плеча ліву руку.