— Набої до автомата є? — благально звернувся він до Тараса. — Дай мені, мої скінчились…

Тарас не відповів. Автомат без набоїв не міг допомогти йому нічим. Перед його очима все ще стояло жіноче обличчя. Він не міг помилитися. Він пізнав би його серед тисяч інших. Це було обличчя тієї, яка двічі рятувала його, обличчя Ластівки, Ромашки…

27. ВЕПР ПОЧИНАЄ СЛІДСТВО

27. ВЕПР ПОЧИНАЄ СЛІДСТВО

Пораненого коменданта надрайонної служби безпеки на плащ-наметі принесли на хутір і поклали в штабній хаті на широкій лаві. Вепр поводив себе мужньо — ні стогону, ні скарг, тільки чіткі, уривчасті накази крізь заціплені зуби. Він удавав, що не вважає своє поранення серйозним. Можливо, надрайонний сам намагався переконати себе в цьому. А проте він зажадав, щоб негайно були послані люди за лікарями. Це було перше, що він наказав ще там, на галявині. Вепр не помилився на слові — йому потрібний був не лікар, а лікарі, багато лікарів! Маленька ранка вище пахвини… Звичайно, все обійдеться, але він не має права ризикувати своїм життям. Лікарів! Нехай подивляться, хай скажуть, що це не небезпечно. Маленька, але глибока ранка… Невже там осколок? Граната… Звідки взялася граната?

Постіль була зручною і, якщо не ворушитися, біль можна було терпіти. Вепр тихо, майже пошепки віддавав накази охоронникові, який догідливо нахилився над ним:

— Вислати підводи назустріч лікарям. Доставляти їх сюди без затримки. Список…. Нехай зараз же приготують список усіх, хто стояв на лівому фланзі. Зробити таємно. Ніяких розмов про гранату. Гранати не було… Негайно повідомте, хто з утікачів спійманий або вбитий. Коли з’явиться Довбня — до мене. Могили не впускати… Дай мені хустинку й дзеркальце.

В охоронника Сокола лоб перев’язаний, обличчя в засохлій крові, мундир і ліва холоша порвані осколками. Вісім поранень, але все легкі, подряпини. Пощастило… Гора й Шум убиті. Марію — він бачив труп — всю, як решето, посікло осколками. Вона стояла поруч і заслонила собою його. Ненадовго пережила свого Петра. Вбитий ще якийсь вояка. Скільки чоловік поранено — ще невідомо. Який жах!

Охоронник подав Вепрові хустинку й кругленьке дзеркальце. Надрайонний кивнув головою, дозволив йому вийти й підніс дзеркальце до обличчя. По обличчю нічого не помітно. Здається, трохи пожовтіла шкіра, особливо біля рота й очей. Невелика втрата крові… Але чому такий гострий біль при найменшому порухові тіла? Звичайно, він допустив непростиму дурницю. Ні, ні — все було розраховано правильно, він виголосив чудову промову. Помилка полягала в тому, що отих трьох «совітів» поставили віч-на-віч з тими, кого вони повинні були розстрілювати. Цього не можна було робити. Їх треба було тримати десь трохи оддалік і підвести. для розстрілу в найостаннішу мить. Відразу заряджені гвинтівки в руки й команда — «Вогонь!» Можна було навіть дати трохи самогону кожному. Адже, ж треба було врахувати психологію цих людей — усе-таки вперше для них…