Хтось з Дорощуків був ще живий.
— Холера! — Місяць кинувся до клуні, загримав кулаками в двері. — Є там хто?
Тиша.
— Що таке? Хлопці, ламайте двері!.
Виламали. Зразу декількома ліхтариками освітили клуню.
Клуня була порожня. Бандерівці стояли мов укопані, не вірячи своїм очам. Першим порушив мовчанку Клешня.
— Я сказав, друже Місяць, що це погана прикмета, коли в хаті покійник. Не треба було брати совітки-професорки раз так сталося, що в цю ніч її мати богу душу віддала. Я попереджав — не послухали, сміялися. І ось вам: спершу втратили Неплюя, і тут без нечистої сили теж не обійшлося.
І Клешня поспішно перехрестився.
Місяць не був забобонним. Він по-іншому пояснив таємничу пригоду.
— Хлопці, нас вистежили. Топірця схопили й забрали. Збирайтесь! Негайно треба йти звідси.
— А динамо? А Неплюй? — боязко заперечив хтось. — На собі тягти будемо?
— Послати за підводою.
— Еге! Який відважний!
— Динаму можна залишити тут. Хто її вкраде?
— Зіпсують.
Білий не хотів втрачати динамомашини, він запропонував:
— Треба зайняти кругову оборону й чекати до ранку. Єдиний вихід.
Це було, мабуть, найрозумнішим рішенням. Місяць погодився. Негайно розташувалися навколо будинку, принишкли, чекаючи можливого нападу.
Але на цьому ще не скінчилося. Минуло хвилин десять, і нечиста сила знову нагадала про себе. Всередині хати спалахнув вогонь. Кухар з прокляттям кинувся туди й насилу погасив пожежу на плиті. Залишена на сковороді жирна гуска згоріла майже до кісток.