Два дні після одержання телеграми Шнейдер знемагав від нетерпіння. Нарешті, до його кабінету привели запорошеного ротенфюрера з польової жандармерії. Шнейдер розкрив пакет і, прочитавши прізвище втікача, був прикро вражений. Виявилось, що спіймали Шкворнєва, того самого Шкворнєва, якого полонені в таборі вважали пришелепуватим і нагородили презирливою кличкою Слимак.

— Як він поводився в дорозі? — запитав Шнейдер жандарма.

— Ми з ним намучились, пане гауптштурмфюрер, — гидливо скривився жандарм.

— Були спроби втікати?

— Ні, він спокійний. Але жахливий сморід — він робить просто під себе.

— Симуляція божевілля?

Навряд. По-моєму, справжній псих. Безперервно молиться богу.

Шнейдер зробив необхідні помітки в паперах жандарма й відпустив його.

— Принесіть пайку хліба й казанок баланди. Викликати двох кращих перекладачів.

Коли все було готове, привели спійманого втікача. З першого погляду на Шкворнєва комендант табору зрозумів, що він нічого не доб’ється від цієї людини. З одного боку обличчя Пантелеймона було запухле й синє, вкриті струпами губи сочились кров’ю, сірі, затуманені стражданням очі дивилися на гауптштурмфюрера блаженно, всепрощаюче.

Шнейдер показав рукою на столик. Пантелеймон побачив хліб і казанок з баландою, яка ще парувала. На його обличчі відбилося радісне здивування, з трохи відкритого рота потекла слина. Але він не зрушився з місця, тільки сором’язливо посміхнувся й похитав головою. Сморід, що йшов від нього, був дійсно жахливим.

— Поясніть йому, що він одержить харчі, як тільки відповість на три моїх запитання, — сказав Шнейдер, не зводячи очей з полоненого. — Перше питання: хто допомагав йому тікати?

Пантелеймон, розгублено блукаючи поглядом, вислухав перекладачів, розуміюче закивав головою.

— Що він сказав? — нетерпляче запитав комендант табору, помітивши, що губи Шкворнева прошепотіли якесь слово.

— Він промовив: господь, — повідомив один з перекладачів.

— Господь, — похмуро підтвердив другий.

— Запитайте: хто й де їх переховував?

Перекладачі довго й наполегливо тлумачили полоненому, яка відповідь вимагається від нього. Слухаючи їх, Шкворнєв широко розплющував очі, кивав головою, бурмотів щось.

— Що він говорить? Перекладайте кожне його слово.

Перекладачі розгублено переглянулись.