На щастя, в кінці першого ж кварталу невідомої йому вулиці він натрапив на пивний бар.

Рвонувши двері, Григорій притулився спиною до одвірка, намагаючись віддихатися, подолати озноб. Голови присутніх повернулися в його бік. Доброзичливо-насмішкуваті, співчутливі, просто цікаві погляди.

— Гей, Еммо! Рятуй ще одного потерпілого, прибитого бурею до свого «Щасливого берега!» — гукнув кремезний парубок з такою світлою чуприною, що вона здавалася сивою, і весело підморгнув Григорію одним оком.

— Цим пійлом якраз зігрієш! — долинув голос з дальнього кутка залу.

— А чому ти гадаєш, що я мав на увазі пиво? Зігріти людину можна і в інший спосіб.

— Еммі є чим зігріти!

— А ти, виявляється, в курсі? Диви, розкажу твоїй Урсулі!

Посипалися жарти, солонуваті, сповнені двозначних натяків. Щоб відвернути від себе увагу, Григорій швидко пройшов до прилавка. Повновида і повногруда барменша важко підвелася з стільця.

— Не звертайте уваги! — сказала вона, вибачливо посміхаючись. — Вони й на думці не мають нічого лихого. Просто схотілося поплескати язиками. Та й те сказати: у всіх тепер скрута, от і радіють з нагоди трохи розважитись… А пиво сьогодні не таке вже погане. Вип’єте тут чи трохи посидите?

— Якщо знайдеться вільне місце.

— Тоді я відразу наллю два кухлі. Я сьогодні сама, а ноги в мене… — Вона не доказала, побачивши, що двоє літніх чоловіків у робочому одягу прямують до неї, на ходу відраховуючи гроші.

— Одержуй, Еммо! Ну, як твій?

— Знову найшло: лежить, увесь труситься… раптом зойкне і починає розгрібати постіль.

— Ввижається, що в завалі. Знову згадав той страшний донь, коли їх засипало. Ти б влаштувала Готліба в лікарню…

— Щоб його запроторили до божевільні? — скипіла барменша. — Він же при повному розумі! Півроку нічого не було. Якби не діжка, що гепнулась тоді з гуркотом біля ніг… А перед цим виснажив грип…

— То відправ його кудись у тихий закуток, де він міг би відпочити, підхарчуватися. У нього, кажуть, десь недалечко брат?

— У Хазенмоорі Крістіанів батько, — кинула жінка білоголовому.

— То попроси небожа…

Григорій далі не дослухався, — забравши свої кухлі, попрямував до столика, щойно звільненого Емминими співрозмовниками. Від пива тіло враз почало зігріватися. Певно, дався взнаки і келих вина, випитий у Лестера. Що ж, вечеря з ним дала більше, ніж можна було сподіватися. Здобуто ще один доказ того, як підступно збираються порушити Потсдамську угоду колишні наші союзники. Та й Зеллер знатиме, як розшукати страхополоха-запроданця, зуміє вчасно поінформувати гамбурзьких комуністів про нову змову монополістів, спрямовану на підготовку війни. Повернувшись думками в Берлін, Григорій не міг уже відрішитись од своїх повсякденних турбот. На відстані все здавалося ще складнішим: як-не-як, а на місці одразу можна зорієнтуватися, знайти вихід з становища. Ні, не вчасно, зовсім не вчасно-вирядив його Думбрайт у Гамбург. І друге — чому він не поїхав сам, як збирався? З Нунке простіше, той просто скористався з нагоди передати дружині листа, а дітям подарунки. Слід було б і це доручення виконати сьогодні. Тоді б завтра можна було виїхати поїздом, що відходить удень, а не ввечері.