— Зрозуміло.

— А ваша мама через вагітність могла втратити шанс гарно влаштуватися на працю після закінчення навчання. Це був би крах усіх надій. Тому я її запросила до себе, останні два місяці вона мешкала у нас, і ми розробили план, як їй краще заховати від усіх народження дитини.

— Де ви працюєте?

— В школі, викладаю домоводство.

— А мама де працювала?

— Коли все владналося з дитиною, повернулася в Іваново. Але те місце, яке їй обіцяли, вже було зайняте, і її взяли в якесь професійне училище викладати дизайн. Точніше не скажу.

— Вона була одружена?

— Тільки через два роки їй удалося вийти заміж за одного розведенця. Він працював методистом в обласному управлінні освіти, і ніби непоганим до неї був Але ревнивий — патологічно. І вона змирилася, що забрати до себе доньку їй не вдасться. Та через роки, що встигли збігти, вона б вас і не знайшла. Бачите, я їй радила вкрасти посвідчення в когось з робітників ткацької фабрики і записати вас на ту особу. А вона виявилася нікудишньою крадійкою. Не змогла цього зробити. Через те не знала, як вас записали, на чиє ім’я. То як би вона шукала, кого?

— Ні, дорога моя, вона все зробила, щоб можна було знайти мене, — сказала Тетяна.

— Мене було записано на дівоче прізвище її матусі.

— Невже? — підняла брівки Тетянина співрозмовниця.

— Так, уявіть собі.

— Тим більше я не розумію, — по довгій паузі продовжила Неля Павлівна, — чого вона до Кості причепилася?

— Видно, образу на нього затаїла, вирішила провчити наостанок, — сказала Тетяна. — Він дуже хвилювався після їхньої розмови, боявся, що дитина виявиться народженою від нього. А в нього дружина теж не мед. І все-таки, ким був мій батько?

— Студент один. Женитися якраз збирався, з цього приводу й вечірку організували, на яку ми майже випадково потрапили. Ой, він тоді славився! От, наприклад, ви знаєте пісні Кирила Хабібова?

— Хто ж їх не знає? Знаю, звичайно.

— А з його мюзиклу «Моя чарівна пейзанка»? Хоч де там… Стільки часу зійшло.

— Це «Завбачливий та обережний…», «Село моє — обрій широкий…», «Відкрила осінь засіки…»?

— Саме ці. Знаєте?

— Атож.