РОЗДІЛ СОРОК ШОСТИЙ

Бойові патрони видали несподівано о шостій годині вечора. Винищувачі стояли довгою шеренгою срібних, низько поставлених крил, і механіки ще возилися біля моторів, перевіряючи все до останньої дрібниці. Молоді пілоти, схвильовані серйозністю бонової тривоги, перевіряли кулемети. Вони робили це сотні разів під час учбових стрільб, але ніколи цей процес не здавався таким важливим і відповідальним.

Минула година. Літаки були цілком готові до зльоту. Сутінь сповнила аеродром. Льотчики стояли біля своїх машин, чекаючи дальших наказів. Василь Котик стояв біля свого винищувача на правому фланзі всієї шеренги літаків. Ліворуч від Василя ходив біля свого літака Петро, а ще далі виднілася в темряві могутня постать Миколи. Бойові патрони лежали в обоймах. Це була дуже надійна інформація. Тут було про що подумати.

Минуло ще півгодини. З'явилися несміливі зорі. Місяця не було. Темрява густою пеленою огорнула пілотів. Чекання втомлювало.

Та ось пролунали слова команди, і знову всі вишикувалися біля машин. Підійшов командир полку і майор Полоз. Чітко і коротко було віддано наказ. Всі винищувачі переводилися на інший аеродром. Групу поведе майор Полоз. Аеродром — мета перельоту — лежав майже за триста кілометрів на захід.

Василь Котик прикинув у думках напрям, відстань і посміхнувся — здорово, майже на самісінькому кордоні.

Мабуть, ця думка прийшла в голову не тільки Котикові, бо по всій шерензі пройшов стриманий гомін. За півгодини, після ознайомлення з порядком перельоту і маршрутом, командир побажав своїм пілотам успіхів і попрощався. Через хвилину всі вже були на своїх місцях.

Було дано команду заводити мотори. Могутнє гудіння вкрило аеродром. Десятки моторів стали працювати одночасно. Точно о дванадцятій годині майор Полоз відірвав свій літак від землі. Прожектор освітлював аеродром, і видно було, як одна за одною здіймаються в повітря лапки винищувачів.

В перші хвилини Полоз трохи хвилювався, озираючись назад, але коли всі літаки злетіли і вишикувалися, він заспокоївся, ліг на курс і, поглядаючи вниз, де мала бути земля, навіть став насвистувати пісеньку.

Василь Котик не помилився. Дійсно, винищувачів переводили ближче до кордону. Майор Полоз знав це дуже добре. Він також добре знав, як легко вночі помилитися, промазати на тридцять-сорок кілометрів, не знайти аеродрому і залетіти за кордон. Тому увага Полоза від приладів на дошці щоразу переключалася на землю, туди, де мусили з'явитися прожектори заданого аеродрому.

Полоз дивився на годинника. Прожектор уже мусив з'явитися, а на землі все ще цілковита темрява. Полоз вирішив летіти вперед ще хвилину і, коли не буде аеродрому, повертати назад.