В цю мить Марина разом з двома інженерами вийшла з цеху. Крайнєв привітав її щиро і сердечно. Вони не бачилися давно, і Юрію дуже хотілося подякувати Марині за хорошу роботу. Він міцно потис їй руку, сказав кілька привітних слів, усміхнувся як ніколи привітно.

Валя познайомилася з Мариною, і робота розпочалася.

У баки крейсера залили бензин. Підійшли механіки, перевірили все. Марина дала дозвіл на перший політ. Стартова команда вивела крейсер.

Валя сіла в кабіну і закрила за собою дверцята.

Хвилину посиділа нерухомо, немов знову звикаючи до вже знайомої кабіни, потім дала газ, мотори заревли на вищій ноті, і крейсер поволі рушив з місця. Він виїхав з площадки перед цехом на аеродром, кілька десятків метрів проїхав помалу, наче вагаючись, потім почав набирати швидкість і раптом злетів у повітря, легкий і динамічний, як птах.

Люди біля цеху не встигли навіть перехвилюватися. Валя відірвала важкий крейсер від землі дивовижно швидко і легко. Тепер вона пробувала машину в польоті, перевіряла, як слухається вона рулів, як набирає висоту. Крейсер був надзвичайно слухняним — Валя згадала оригінальне хвостове оперення і в думці похвалила конструктора.

Ще кілька хвилин польоту — і Валя майстерно посадила крейсер на землю. Вона привела машину до цеху і відчинила дверцята кабіни. До неї підбігли, і Валя зразу почала говорити про дрібні недоліки, які обов'язково треба було усунути перед генеральним випробуванням. Почалася робота. Вона тривала цілий день з невеличкими перервами. Ніхто не відходив від машини. За цей день Валя ще тричі злітала в повітря. Вона вимагала, щоб усі її вказівки виконувалися абсолютно точно. Завтра вона мала злетіти і на велику височінь. Другий пілот теж пробував керувати крейсером. Завтра вони мали летіти втрьох. Валя вже встигла звикнути до своєї передньої, відокремленої кабіни.

Марина стежила за тим, щоб усі накази Валі виконувалися точно. Вона добро розуміла, в якій небезпеці буде дівчина в першому висотному польоті, коли все ще невідомо і невизначено. Тут треба намагатися передбачити все.

Десь біля четвертої години робота закінчилася. Крейсер був готовий до польоту. Всі розійшлися з бетонної площадки біля експериментального цеху. Заводська охорона стала на варту біля цеху. Соколова могла спочивати цілком спокійно.

РОЗДІЛ СОРОК П'ЯТИЙ

РОЗДІЛ СОРОК П'ЯТИЙ

Перед заходом сонця Марина пішла в степ. Уже давно не ходила вона на могилу, давно не бачила білого каменя і його господарки — маленької бистроокої ящірки.

Не було в ті дні спокою на серці Марини. З того часу, як побачила вона готовий крейсер, честолюбні думки не тільки не зникли, а навпаки, стали ще гострішими. В цьому крейсері, правда, є частка і її роботи. Правда, Крайнєв завжди всім говорить, що крейсер зробив колектив інституту. Він навіть ініціалів своїх не поставив на машині, але ж всі знають, що без інженера Крайнєва крейсера не було б. І тому всі говорять: «машина Крайнєва». Чи ж вдасться колись Марині почути слова: «машина Токової»?