І несподівано Валя відчула на грудях біля самого серця якийсь ритмічний рух. Ніби десь біля самого тіла цокав маленький кишеньковий годинник. Здивована дівчина запустила руку у внутрішню кишеню шкірянки і здивовано витягла звідтіля коробочку сірників. Звідкіля могли потрапити до неї сірники?

І раптом здивована і злякана Валя відбула, що саме в цій коробочці щось рухається, щось тремтить.

Швидким рухом висунула коробочку і побачила замість сірників циферблат годинникового механізму і стрілку, поставлену на дванадцять годин. А перед нею на великій дошці приладів годинник теж показував дванадцять, і, може, лічені секунди залишалися до полудня.

Валя відчула, як у неї похололи руки. Невідомо, що це за сірники, але о дванадцятій годині щось має трапитися, і хто знає, чи це не бомба з годинниковим механізмом. В усякому разі в літаку цій коробочці не місце. Але куди ж її подіти?

Валя захвилювалася. Кабіна герметично закрита. І раптом, серцем відчуваючи страшну небезпеку, Валя з усієї сили стукнула ліктем у прозоре скло. Воно витримало перший удар, і тоді Валя вже рвонулася одчайдушно і била, доки скло дзенькнуло і вилетіло. В ту ж мить їй не стало чим дихати, але останнім зусиллям волі, перемагаючи слабість, вона викинула коробочку за борт. Другий пілот перехопив управління в своїй кабіні, яка відокремлювалася від першої, і, не розуміючи, що трапилося, повів крейсер.

Як потопаючий хапається за соломинку, вхопилася Валя за кисневу маску. Животворний струм потік у легені, але все тіло було важким, ніби розбитим. Боліло у вухах. Несподіваний перехід від нормального тиску до розрідженої атмосфери був мало не вбивчим.

Була якась секунда тиші, і потім крейсер рвонуло, кинуло вбік, і страшний вибух прогримів десь внизу. Валя зрозуміла все. Тремтячими руками закріпила вона кисневу маску і сама повела крейсер униз. Крейсер летів униз, і з кожним кілометром дихати ставало легше і легше.

Валя посадила крейсер не дуже впевнено. А коли машина нерухомо спинилася на землі, коли зникло почуття польоту, Валя відкинулася в знемозі на шкіряну подушку і відчула, що більше не може зробити жодного руху.

До неї підбігли схвильовані люди, винесли її з кабіни, але тільки на другий день змогла розповісти Валя, що трапилося там, у синій і холодній осінній висоті.

— Це Бабатова робота, — сказав, почувши цю розповідь, слідчий Каратов, — але не турбуйтеся, він уже ніколи не ходитиме біля наших крейсерів.

РОЗДІЛ СОРОК ДЕВ'ЯТИЙ

РОЗДІЛ СОРОК ДЕВ'ЯТИЙ

По-осінньому довгими і тривожними стали вечори. Коли темніло, ліхтарі засвічувалися не на всіх вулицях, і було незрозуміло, для чого це робиться — економія електрики чи й справді затемнення. Все тривожніші і тривожніші повідомлення з'являлися в газетах. Проте нікому не вірилося, що й справді отак, одного вечора може розпочатися війна.