— Коли мені треба починати виконання завдання, — запитав Кервуд, — негайно чи тоді, коли більшовики підійдуть ближче до Берліна?

— А ви переконані, що вони там будуть?

Голос Старка прозвучав так незвичайно, може навіть налякано, що Кервуд здивувався.

— Так, переконаний.

— Дивне переконання. В усякому разі не дуже патріотичне. Невже ви так увірували в силу більшовиків?

— Так, це велика сила, і недооцінювати її нам не можна, — розважно відповів інженер. — І не намагайтеся якось заперечити мені, містер Старк, ви самі прекрасно знаєте, як нам важко буде з ними боротися. Отоді ми, мабуть, не раз пожалкуємо, що з нами немає німців. Пробачте, я відхилився вбік від теми нашої розмови. Я сподіваюся виконати ваше завдання й приступлю до нього негайно. Мені можна бути вільним?

Вони попрощалися. Кервуд пішов, а генерал Старк ще довго ходив і ходив по своєму кабінету, намагаючись відновити втрачену рівновагу. Він і сам довго не міг зрозуміти, що саме принесло йому такий неспокій.

Довго згадував усю розмову з Кервудом і нарешті пригадав, так, це саме ті слова «ви самі прекрасно знаєте, яка це сила».

Так, саме це і створило такий поганий настрій. І найгірше те, що цей клятий Кервуд сказав незаперечну правду.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Цей бій прогримів швидко, як весняна гроза. Танки обійшли Київ і рушили далі на захід. Німці тікали, залишаючи величезні трофеї, боячись опинитися в оточенні. Могутнім потоком ринули через місто частини Червоної Армії.

Ранком сьомого листопада, коли ще всі вулиці були затягнуті густою пеленою диму від пожеж, пробиралася Марина в центр міста, до інституту стратосфери.

В штабі армії їй дали в супровідники офіцера з розвідвідділу, і це виявилося дуже до речі, бо сама Марина пі коли не розібралася б у тому хаосі, який панував у Києві в ці перші години його визволення.

Першим враженням дівчини було, ніби вона взагалі потрапила в якесь незнайоме місто. Низько над будинками висіли хмари диму. На багатьох вулицях палали пожежі. Пахло димом, горілим, руїною.

Марина звикла до того, що Хрещатик у першу чергу визначає й вирисовує весь образ міста, і була просто приголомшена картиною, яка відкрилася її очам. Хрещатик являв собою тепер суцільну руїну, таку страшну і безнадійну, що навіть сльози навернулися на очі.

Токова намагалася пригадати, що саме було колись на місці тієї чи іншої руїни, і нічого не могла зрозуміти. Мабуть, і від інституту стратосфери залишилася тільки бита цегла… Марина мимоволі прискорила кроки. Тепер її супутник ледве встигав за нею, дівчина мало не бігла.