Підійшов Еріх з флягою води в руках. Мехті, не відриваючи погляду від Васі, почав повільно підводитися з землі. Розгублений Еріх хотів йому допомогти, але Мехті відштовхнув його. Фляга з глухим стуком упала на землю.

— Нема Васі, — прошепотів Мехті, ніби звертаючись до самого себе.

Він опустився на одне коліно, бережно обняв Васю однією рукою за плечі, а другою трохи вище колін і заточуючись випростався на весь зріст.

Еріх і Ганс підійшли до нього допомогти.

— Облиште! — сказав Мехті. І великими кроками, похитуючись, він пішов стежкою вперед. Ганс і Еріх нерішуче потупцювали на місці і попленталися слідом. Стежку перетинав бистрий струмок. Мехті перейшов його вбрід і, не дивлячись під ноги, рушив далі.

Ганс і Еріх ішли поруч з ним, обабіч.

Це була незвичайна процесія: беззбройний, зранений партизан, який ніс на руках тіло друга, і шанобливо ескортуючі його два ворожих солдати.

А день розгорявся дедалі яскравіше. Молодо зеленіла трава, щебетали пташки.

Мехті нічого не бачив і не чув.

Німці не насмілювалися запропонувати свою допомогу, хоча розуміли, що Мехті ледве тримався на ногах.

Неждано з-за повороту назустріч їм вигулькнули селянські дівчата — вони йшли одна за одною з кошиками й глечиками. Це були ті самі дівчата, які приносили колись партизанам останні крихти селянських запасів.

Попереду ступала висока, струнка дівчина з великою родимкою над губою. Побачивши німецьких солдатів і Мехті з Васею на руках, селянки злякано зупинилися. Дівчина з родимкою пізнала Мехті й Васю. Вона бачила обох у штабі бригади, а Вася кілька разів ночував у їхньому селі.

Мехті уже підійшов до селянок. Дівчина вагалася якусь мить, потім знаком покликала до себе подруг. Молоді селянки зупинили Мехті й узяли з його рук Васю.

Вони зробили це так владно й так ніжно, що Мехті не перечив — він покірно розняв руки, поглянув довкола бездумними невидячими очима і побрів услід за дівчатами. Мехті був у напівзабутті, і хоча йому тепер легше було йти, він ішов, як і раніше, заточуючись, спотикаючись… Цей стан, схожий на сон, тривав довго. Попереду рябіли плаття дівчат, легко погойдувалося на їхніх руках тіло Васі, поруч ішли Ганс і Еріх…

На околиці села їх зустрів натовп селян. Дівчата передали Васю селянам.

І знову Мехті похитуючись брів дорогою, а попереду колихалося тіло Васі: його несли вже не дівчата, а селянські парубки-верховинці, одні — в черевиках і грубих шерстяних шкарпетках, інші — в чобітках з нефарбованої шкіри.

У другому селищі, що складалося усього з кількох хат, Мехті напоїли холодною джерельною водою, посадили під деревом на скособоченому ослоні, йому щось говорили, та він не чув.