Що після цього почало творитися в горниці! Ферреро цілував Сергія Миколайовича, Дюез танцював, Мехті обняв когось із партизанів. Планічка простягла вперед дитя, ніби для того, щоб і воно почуло голос.

… У Москві гримів салют, і його зірниці освітлювали чехословацькі и угорські міста, доки Марселя, лондонський Іст-Енд, турінські заводи, плоскогір'я Корсіки й загублене в горах селище Гранік.

Москва сповіщала світу про наближення перемоги; і всі прислухалися до її голосу.

Потім Мехті лежав у садку, в гамаку, зробленому з шинелі.

На табуретці поруч з ним сидів, стругаючи паличку, Сергій Миколайович.

— Тепер скоро, вже зовсім скоро, правда, Сергію Миколайовичу? — ледь чутно спитав Мехті.

— Тепер уже скоро, — не дивлячись на нього, сказав полковник. Він відкинув паличку, підняв голову: — Ти знаєш, Мехті, у мене весь час перед очима один куточок Москви: Охотний ряд, Олександрійський сад, Манеж… На розі натовп милується салютом. У натовпі Таня й Петрик… Петро ж тепер, мабуть, уже вищий за матір!

— А мені весь час здається, Сергію Миколайовичу, що варто вийти з цього натовпу, пройти Красну площу, і за нею — ну, за два кроки від Василія Блаженного, — починаються вже вулиці Баку…

Полковника викликав до себе командир бригади, потім до нього покликали й Мехті.

Штаб одержав два дуже важливі повідомлення. Перше обрадувало всіх, друге примусило замислитись.

— Ти мав рацію, — сказав полковник, коли прийшов Мехті. — Місцезнаходження Карранті уточнене.

— Віа Фортуна? — схвильовано спитав Мехті.

— Так, і в нас тепер є точна адреса.

— Сергію Миколайовичу, товаришу Ферреро! — Мехті не знаходив собі місця від хвилювання. — Пошліть мене в Трієст!

— Зажди-но, Мехті, зажди; справа значно складніша, ніж ти думаєш.

Та Мехті нічого не хотів слухати.

— Ви не думайте, що в мені говорить почуття помсти! Ні, я хочу убезпечити нашу бригаду від ворога, який надто багато знає про нас і надто заважає нам.

— Все це правильно, — перебив його Ферреро, — та справа в тому, що в нас є й інші, важливіші відомості.

— Я можу про них знати? — спитав Мехті.

— Йдеться про те — жити чи загинути нашій бригаді. Бачиш, Мехті, ці два німці, що перейшли до нас, виявляється, сказали правду. І старик-священик недаремно говорив тобі про скупчення німців у Трієсті. Завтра під прикриттям ночі гірськострілецька дивізія націстів під командуванням полковника Гульбаха піде в гори. Вони вирішили спалювати села, розстрілювати населення, прочісувати ліси…