— Можеш говорити «ти», як і раніше. Я не кривдитимусь. Правда, були у нас сутички по роботі… Але де їх не буває? Служба є служба. А хто давнє пом'яне, той лиха не мине.

— Так що, у тебе тепер треба проситись… просити?!

— Ага. Ніхто не знає, хто в кого буде на поминках. Завтра решту паперів на купівлю-продаж підписуємо.

Радж помовчав, збираючись з духом і думками.

— Горе в мене… Янг утопився… На Гірському… Треба їхати шукати.

— О, боги… Коли ж це могло трапитись? Я ж учора його бачив.

— То вчора, а це — сьогодні. «Нептуна» проситиму… І щоб самого з роботи відпустив.

— Мені з тобою треба багато про що поговорити. Але зараз в тебе клопоти, і в мене. Цими днями неодмінно поговоримо.

— Так я про «Нептуна»…

— Візьмеш. Я тобі зобов'язаний, можна сказати, життям… Думаю, що потім усі витрати від простою наженеш. Так?

— Так, містере Судзір.

— Ну, навіщо так офіційно? Я хотів би, щоб стосунки між нами залишились дружніми. Бувай! — трохи підняв над столом забинтовану праву руку.

— На добраніч! Дякую.

«От як… Проковтнув Крафта і не поперхнувся. І де він грошей на це стільки взяв? Зарплата в нього була тільки наполовину більша за мою…

Червоні губи викажуть того, хто жував бетель. І сліпому видно: сам Судзір приклав руку до розорення Крафта. Інакше не говорив би про це з таким спокоєм і задоволенням. Навіть звістка про загибель Янга не вивела його з цього настрою. А хлопчик же щиро любив дельфінів, охоче, навіть надмірно допомагав Судзіру в роботі.

Тісно думкам у Раджевій голові.

Віддав тапчан Натачі, а сам, узявши дещо під бік, улаштувався на лавці у дворі. За всю ніч навіть і на мить не задрімав. Хворобливе уявлення малювало жахливі картини, і все про те, як гинув, топився Янг. «Я… Тільки я винуватий у загибелі брата… Не допильнував, не доказав того, що мусив йому сказати. А треба було всю увагу йому віддати — і за себе, і за батька, і за матір…»

І була така тяжка мить, так облягло серце болями і стражданнями, що хотів уже заподіяти собі смерть. Та застогнала, почала скрикувати уві сні Натача, і це трохи протверезило.

Пройшов у комору, поторкав Натачин лоб. Він був гарячий, аж палав, і Радж узяв рушник, пішов у душ, намочив. Вийшовши, послухав ще, як непокояться, плюхаються у басейні заполонені дельфіни. Рушник трохи допоміг, хоч і невелика була від того прохолода. Натача стала дихати рівніше, тільки схлипувала іноді тоненько, не прокидаючись. «Бідолашна дівчинка… Напереживалася… Нічого не сказала — може, на її очах загинув Янг?»

Рештки ночі прислухався, як Натача дихає. І те, що не залишився сам на сам зі своїми думками і переживаннями, а довелося турбуватися про іншу людину, врятувало його.