Судзір:

— Пісок? Самородки?

«Старий»:

— Пісок в основному… Самородочок був один — як наперсток.

— Не будемо гаяти часу. — Судзір перший ступив до плота.

Поки дочекалися карети «швидкої допомоги», поліцейський уже конав. Носилки з потерпілим несли і санітари, і Радж хапався — до самої прохідної (ключа, щоб відімкнути ворота і впустити карету на територію, не знайшли). Всі інші йшли слідом. Абрахамс не переставав стиха бідкатися: «А що ж тепер буде? Кому ж я служитиму, що буде з роботою? У мене ж сім'я…» Ніхто йому нічого не відповідав.

Не хотів думати, про своє майбутнє і Радж. Одне знав: настав час рішучого повороту в його житті.

Горбоносий офіцер і з кабінету дзвонив, а коли дійшли до прохідної, то й з будки. Викликав додатковий наряд поліції для охорони дельфінарію. Наказував: усіх підозрілих затримувати, нікого не відпускати до особливого розпорядження. Дзвонив і на Головний, розмовляв незрозуміло, шифровано.

І нервував (по ньому було видно), чому затримується група, що пішла за Судзіром. Та перш ніж з'явилася група, прийшов стомлений Амара. Його відразу схопили за лікті. Радж ледве довів офіцерові, що ця людина ніякого відношення до Судзіра не має, що вони збиралися удвох з ним знову добиратися до Гірського, шукати брата (довелося коротко викласти історію зникнення Янга).

— А я думав, що це поліцейські підготувалися виїхати в табір, — з якимось розчаруванням промовив Амара, коли його відпустили. І Раджу довелося пояснювати йому тихо, що сталося за той час, поки він був у ресторані і вдома. І з цього часу з Амариного обличчя не сходили здивування і тривога.

І ось діждалися другої групи. Прийшла без Судзіра.

— Ну що? Відправили під варту? — звернувся офіцер до начальника поліції Раю.

— Не було вже. Ні дома, ні в коханки… Обшук теж нічого не дав.

— А коханку затримали? Хто вона?

— Відправили під замок. Касирка з дельфінарію… — начальник поліції говорив стомлено, ніби розвантажив до цього баржу.

— Не розпитували нічого? — не відставав офіцер.

— Трохи розпитував. Але, видно, не багато знає. А може, й прикидається. Сказала тільки, що кожного дня Судзір вказував їй, які номери квитків затримувати й продавати тільки за паролем. Про наркотики не здогадувалася.

— Я знаю, де Судзір, — вигукнув Радж. — Швидше треба на Гірський, до тих, що покрали дельфінів.

Абрахамса залишили в дельфінарії. Хотів офіцер і Абдулу не брати, але той несподівано так розплакався, що Раджу довелося упрошувати, щоб узяв. Офіцер відмінив своє розпорядження і наказав: після прибуття на місце з катера не сходити, під ногами не плутатись, щоб не потрапити під кулю.