— Зараз частина людей може бути в печері під водою, — додав Радж.

— Розпорядіться там, у кубрику, кому куди треба буде бігти, і командуйте «До зброї!» — сказав офіцер тоном, який не залишав сумніву: він здійснює загальне керівництво операцією, і тільки він. Обернувся до рульового, який виглядав з-під довгої трохи піднятої фрамуги з бризками на склі. — Бачиш їхній глісер на березі? Притрися щільненько, щоб можна було перескочити на нього. І повний уперед!

— Слухаюсь, пане офіцер.

… Дік став на хвіст, мотнув головою так, що черпалка пролетіла в повітрі, із дзенькотом брязнулася в стіну зовсім близько від Янга і плюхнула у воду. «Ой молодчина!.. Друга вже, одну Дора втопила…» — устиг подумати Янг. І тут Дік пірнув. Пірнув з ним і Судзір, не випускаючи з лівої руки обруча з провода, накинутого на голову дельфіна. Судзір, певно крутив цей обруч, дедалі тугіше скручуючи петлю. Провід урізувався в тіло, душив дельфіна. Дік, мабуть, думав, що, рвучись уперед, зможе позбавитися петлі й Судзіра, думав, що людина-хижак, який зумів підкрастися до нього разом з Дорого і несподівано накинути петлю, не витримає довго. Люди ж не можуть довго бути під водою, змагатися в цьому з дельфінами. А те забув Дік, що людина хитра, що вона озброїлась аквалангом і сама хоче взяти його змором. І вже, навпаки, у дельфіна не вистачить духу, бо треба суперничати не з людиною, а з технікою. Судзір і притопити може, і коли повіє холодом смерті з безодні, коли від ядухи заблискають вогненні кола в очах, на все підеш, аби виринути, аби вхопити повітря. І кривдно стало Янгові, що Дік стане сумирним і покірливим, що буде, як той раб-каторжник, слухняно пірнати з черпалкою, слухняно виносити Судзірові на пліт золотоносну породу.

«Так ось які в Судзіра секретні прийоми дресирування! От чому він не хотів, щоб хтось бачив його в цей час… А хіба ж можна спокійно дивитися, як дельфіна топлять і душать?!»

«Не здогадується Дік дати задній хід… Може, дельфіни не вміють плавати задом наперед? Міг би отак петлю зняти, вилузатись…»

«Кат! Недолюдок!… Сволота! — проклинав Янг Судзіра. — Отак і погубити можна людину!» Шепотів «людину», а думав про Діка.

Нарешті дресирувальник і Дік виринули. Дельфін шумно, мало не стогнучи видихнув — Янг добре почув. Видно було, що обидва втомлені до краю. Однак Судзір усе ще тримався рукою за петлю, крутив, натягував. Повів Діка до плота, а підвівши, взяв з дощок останню, третю черпалку, натиснув ручкою на зуби Діка силоміць. Мабуть, Дікові дуже заболіло, бо він не витримав, роззявив рот… Тр-р-р… — ручка перелічила зуби дельфінові. Судзір виштовхнув з рота загубник: «Аб!» — і знову вхопив загубник у рот, штовхнув Діка зверху, примушуючи пірнути. Дельфін, однак, повторив свій маневр, здиблюючись на хвіст і випручуючись, — аж Судзіра трохи підняв з води. Але вже тієї сили, з якою шпурнув черпалку до цього, не було. Просто випхнув ручку з рота, і черпалка, падаючи, вдарила Судзірові по голові, ковзнула і зникла під водою.