— Не треба, ти наговориш дурниць.

— Ні, я скажу правду.

— Хорсті, заради всього святого.

— Нема святого. Все продав: і совість, і честь, і душу, і тіло. Все заплуталось, Ютт, переламалось. Порожнеча, прірва, бруд….

— Ти п'яний, Хорсті, заспокойся.

Він притих. Сидів, роздивляючись тремтливі сонячні плями на білій скатерті, ніби читав їх таємничий зміст. Ютта знову глянула на росіянина. Дівчину здивували його очі. Раніше в'ялі, зболені і ніби байдужі, вони тепер випромінювали силу і волю. Росіянин не пив. Уже третій тост виголошували за процвітання «Сен-Готарду», його хазяїна і чарівної хазяйки, а він усе обертав повну чарку за тоненьку ніжку, певно, і не збираючись пити. Старий, що сидів поруч з ним, — щось гаряче доводив, у чомусь переконував. Ютта не знала їхньої мови, а окремі німецькі слова, що вставляв старий, не давали змоги зрозуміти, про що йдеться. Однак їй було цікаво спостерігати за ними. Щось вабило її в росіянинові. Старий накидався на нього, сипав словами, нервував, а той сидів спокійно і тільки інколи відповідав стримано, гідно і, мабуть, вичерпно, бо старий губився, довго шукав нових слів і аргументів. Кінець кінцем, дідуган не витримав і запросив на допомогу присутніх, звернувшись до них німецькою мовою:

— Спитайте у них, що таке західна цивілізація, свобода. Ми пропонуємо вам вільний вибір. Ви можете не погоджуватись з нашими поглядами, але заперечувати святість наших ідей, нашої боротьби… Тепер на Україні повстають села, міста. Повстанці контролюють цілі райони.

— Бандерівці не повстанці, пане Кислицький. Їх вигодувало гестапо, дало до рук зброю і залишило в тилу радянських військ для диверсій і розбою. Той, хто стріляє в спину, не має іншого наймення, як убивця. Радянський народ подолав фашистську навалу, розбив мільйонні армії, а ви сподіваєтесь, що купка бандитів….

— Ми не бандити, ми ідейні борці за свободу нації!

— Петлюрівці Любинський і Полоз привели на україну генерала Гофмана. Ще у вісімнадцятому році ваші ідеї підпирались німецькими багнетами; В сорок першому емісари ОУН прибули на Україну в обозі гестапо. Ви хочете мене перекопати, що Кубієвич з любові до свого народу допомагав Гансу Франку відбирати в селян хліб, з ідейних міркувань вербував для Заукеля молодь і продавав її в фашистське рабство, що Андрій Мельник, керуючись святими ідеями боротьби за свободу нації, посилав галицьких хлопців у школи гестапо? Ви скомпрометували себе, пане Кислицький, а ще говорите про народ. Він ніколи не йшов за вами і не піде.

— Що ж, Федоре, бачу, ти ще не дозрів до розуміння; так би мовити. Чистеньким хочеш залишитись. Повернешся додому, скрутять тобі в'язи, як і батькові твоєму скрутили.