— Манфреде!

Він почув той здавлений шепіт. Зупинився. Повернув до неї обличчя.

— Хто тут? — Голос був знайомий, до болю знайомий і рідний.

Шалений страх пройняв Ютту до кісток, наелектризував кожну клітинку. Відступила за берези, принишкла, затамувавши подих.

— Почулося, — сказав Манфред до свого поводиря. — Ну, Рексі, веди далі.

Кроки віддалялися, гасли, ніби танули в шумі дощу. Стукнула хвіртка, а згодом дзвінкий дитячий голос, мов ножем, полоснув серце дівчини радісним криком:

— Манфред! Тату! Марто! Він повернувся!

Ютта кинулася тікати крізь густий пронизливий дощ. В її серці вмирали слова: «Ютті, кохана Ютті, я повернусь…»

РОЗДІЛ VI ПРИВИДИ СТАРОГО ТУРИСТЯКА

РОЗДІЛ VI

ПРИВИДИ СТАРОГО ТУРИСТЯКА

Дощ мокрими страпатими язиками лиже вітрове скло. «Двірники» не встигають протирати його резиновими швабрами, і тому все, що біжить назустріч, розпливається, втрачає форму. Бокові вікна зашторені. Придорожні вогні пролітають за ними, спалахуючи тьмяним блиском, немов умираючі зорі. Федір Крайніченко і Геро фон Шульце сидять позаду. Машину веде Патріція. Поруч з нею солодко хропе Хорст Торнау.

Пат не любить дощу — він навіває сум, а сум завжди викликає в неї приступи незрозумілого непоборного жаху. Скільки пам'ятає себе, вона жила під його невблаганним мечем. Поїздка в гори — чудовий відпочинок для її стомлених нервів. Після кількох місяців, проведених на віллі Керка, вона так стомилася, що часом втрачала над собою контроль. А все цей неотеса. Їй не вперше доводиться опікати чоловіків, які так чи інакше стають «друзями» Керка. За свої тридцять два роки життя Пат знала багатьох мужчин. Всі вони попадали до неї на гачок, а згодом вона викидала їх з серця без муки і болю. Вона ніколи не жалкувала за тим, що минуло. І тільки цього росіянина так і не пощастило прибрати до рук. Майже три місяці разом, і жодного ласкавого слова, жодного погляду, навіть натяку на цікавість, ніби вона не жінка, а якась безплотна примара, його байдужість зачепила за живе. Патріція випробувала все, пустила в хід усі відомі їй засоби жіночого привороту — марно. Уражене самолюбство пекло дошкульніше, ніж косі погляди Керка і відверте кепкування Геро. Вперше за весь час служби Патріція спасувала і фактично не виконала завдання.

За спиною чиркнув сірник. У дзеркальці над вітровим склом з'явилося обличчя Крайніченка. Він припалив, глибоко затягнувся, і все знову провалилося в морок. Нічого не скажеш — вродливий. Такий може по-справжньому сподобатись. Але за ці три місяці Патріція зненавиділа його. «Чистенький». «Чистенькі» завжди викликали в неї лють. З ними важче було «працювати».