— П'яти пісень вистачить, навіть як він більш ніколи нічого не навчиться, — вирішив Колінз. — Він скрізь буде окрасою програми. Це не пес, а золота жила. Щоб я пропав, якби я був молодший та вільніший, то сам би подався з ним на гастролі.

РОЗДІЛ XXXII

РОЗДІЛ XXXII

Кінець кінцем Майкла продано такому собі Джекобові Гендерсону за дві тисячі доларів.

— Це я вам його задурно віддаю, — сказав Колінз. — Не мине й півроку — і ви його не схочете продати навіть за п'ять тисяч, або я нічого не тямлю в цирковій справі. Отой собака-рахівник, що був у вас останнім часом, ніщо проти нього, та ще й завважте, що вам не треба нічого робити під час номера. І дурний ви будете, коли не застрахуєте його на п'ятдесят тисяч, тільки-но він уславиться. Я б сам нічого не хотів, як податися з ним на гастролі, якби був молодший та вільніший.

Гендерсон виявився нітрохи не схожий на жодного з попередніх Майклових хазяїнів. Він був ніякий. Ні добрий, ні лихий. Він не пив, не курив, не лаявся; одначе й не ходив до церкви і не належав до Спілки молодих християн. Він був вегетаріанець, але не фанатичний; любив кіно, надто фільми про подорожі, а весь вільний час читав Сведенборга[20]. Він зовсім не мав темпераменту. Ніхто ніколи не бачив його сердитим, і всі казали, що він терплячий, як Йов. Він нітився перед полісменами, залізничними кондукторами й багажними комірниками, хоч і не боявся їх. Він не боявся нічого і не любив нічого, опріч Сведенборга. Він мав натуру таку сіру, як його вбрання, таку безбарвну, як чуб у нього на голові, як очі, що ними він дивився на світ. Він не був ні дурний, ні мудрий, пі вчений. Він мало давав людям, мало вимагав від них, і хоч обертався в гамірливому цирковому світі, але жив, як самітник.

Майкл ані любив, ані ненавидів його — просто терпів. Вони вдвох об'їздили всі Сполучені Штати й ні разу не посварилися. Ні разу Гендерсон не гримнув на Майкла, й ні разу Майкл не загарчав на Гендерсона. Вони просто мирились один з одним і жили вкупі, бо життєва бистрина збила їх докупи. Звісно, ніякої щирої приязні між ними не існувало. Гендерсон був хазяїн, а Майкл — його власність. Майкл був для Гендерсона неживою річчю, бо в самому Гендерсоні не було нічого живого.

Та все ж Гендерсон був чесний, справедливий, діловитий і акуратний. Він щодня, якщо тільки вони були не в дорозі, ретельно купав Майкла й старанно витирав. І купав не похапцем, делікатно. Майкл сам не знав, подобається йому купатись чи ні. Він мусив купатись, і квит, така була його доля, як Гендерсонова доля була купати його щодня.