— Мені щойно передали пакет, на якому значиться, що я повинна передати його тобі. Так що я нічого не затримую. Ти сам прийдеш чи мені привезти?

Ні їхати до Рене, ні приймати її тут він не хотів. Але ж листи від Пат.

— Гаразд, приїдь, — похмуро сказав він. — Коли тебе ждати?

— Як завжди, за півгодини.

— Чому це «як завжди»? Можна подумати, ніби ми з тобою такі близькі, що зустрічаємося щодня.

Вона пирхнула в трубку:

— Не будь занудою!

В пакеті не було ніяких листів од Пат. Копії сплачених фондом його рахунків (Лукас вжахнувся від сум, які там стояли). Нові кредитні карточки (абсолютно непотрібні при його мізерних потребах). Нарешті лист. З Гуверівського інституту. З тої заклятої студентством башти, що височіє за якийсь кілометр від Лукасового пристанища. Але лист прийшов не прямо, а помандрував до Нью-Йорка, а вже звідти фонд «Імансипейшн» пересилає його адресатові.

«Сер! Ми були щасливі надати Вам змогу працювати в фондах нашого інституту. Тепер ми увалено стежимо за всіма публікаціями, щоб вчасно помітити Ваші друковані праці. Коли Вам потрібні будуть якісь нові матеріали з наших унікальних фондів, ми радо прийдемо Вам на поміч. З незмінною повагою. Менеджер».

«Сер! Ми були щасливі надати Вам змогу працювати в фондах нашого інституту. Тепер ми увалено стежимо за всіма публікаціями, щоб вчасно помітити Ваші друковані праці. Коли Вам потрібні будуть якісь нові матеріали з наших унікальних фондів, ми радо прийдемо Вам на поміч.

З незмінною повагою. Менеджер».

Ці теж стежать. Всі за ним стежать. І у всіх такі самі безсоромні очі, як і в Рене.

5