«Питоме населення цього казкового острова маорійці вціліли не завдяки англійським колонізаторам, а всупереч їм, але тепер уряд вхопився за їхню самобутність, як за пліт Медузи. Світ задихається від американізму. На всіх континентах у кінотеатрах ідуть майже самі американські фільми з цим кретином Сталоне, який демонструє гігантські м’язи і курячий мозок. Принизливе видовище. Рок-ансамблі співають безглузді американські пісеньки не тільки в Японії, але й у Радянському Союзі. Кінчиться тим, що зненавидять не тільки нашу мову, а й нас самих. Так само, як наші флоти, бази, ракети і наших президентів. Сто шістдесят американських баз і військових об’єктів розкиданих по всьому світу. В самій тільки Європі чверть мільйона американських солдатів. Що ж це за демократія!

Здавалося, ми назавжди покінчили з дикістю середньовіччя, та чи не породжуємо ми нової дикості? Світ стає примітивнішим буквально з кожним днем. Йому нестачає слів, тільки вершечки думок, поверховість, найпростіші потреби, переваги, престиж, диктат і прибутки, прибутки! Політичний плюралізм, яким ми так хвастаємо, — це лише димова завіса, за якою політики приховують свої махінації. Плюралізм у нас хіба що в майновому стані громадян: від жахливої убогості й бездомності до казкових статків. А де ж те багатоманіття, про яке дбав господь, сотворяючи наш грішний світ?

Справді-бо: як усе довкола сотворене? В безлічі різновидів, у неймовірній переплутаності, в абсолютній неоднаковості. Кожна квітка цвіте по-своєму, кожен листок має тільки свою власну форму, кожен птах співає не так, як інші, кожен звір намагається перекричати собі подібних. А люди? їхні лиця, колір шкіри і барва очей, голоси і уста, їхні мови. Бог сотворив різні мови, щоб порятувати народи від ідіотизму зоднаковіння й одноманітності, які завжди призводять до загибелі. Америка, ці гігантські щелепи, які перемелють нації і народи, вже давно б загинула в своїй убогій одноманітності, коли б вчасно не схаменулася і не розсипалася на групки, секти, спільноти.

Тоді чому ж нам так кортить замериканізуватй весь світ? Чому хочемо, щоб на всіх континентах люди слухали педерастичні голосочки наших рок-співаків, читали «Любовну машину» Сюзен Жаклін і «Спадкоємця» Рейнолдса і дивилися на потворне громаддя наших авіаносців?».

З Таїланду.

«В Бангкоку, цьому примарливому місті, яке поволі гине від тропічних злив, смогу і людських нечистот і благально простягає до неба золоті руки своїх буддійських храмів, чомусь саме в цьому місті з особливою різкістю висвітився мені весь жах ймовірних атомних бомбардувань. А один американський письменник виписує ось такі панегірики силі атомного вибуху: «Дивно сколихнулися хребти. Вдарив у п’яти не грунт, не рівнина, а сама планета. Гора підскочила і опала. Вершина бризнула струменем каміння, як велетенський дробовик. Гул прокотився по окрузі, по моїх очах, по серцю. Пішов по земній корі, огинаючи планету, пропускаючи крізь себе гори, фундаменти хмарочосів і храмів, новонароджених немовлят і кості зітлілих предків…» О Америка! Справджуються слова Блейка: «The graves is burst, the spices shed, the linen wrapped up» (Потріскались труни, і ладан засох, і саван геть зотлів). Яка я щаслива, що знаю тебе, Лак, і які ми, по суті, всі нещасні! Ти ламаєш голову над удосконаленням людського думання. А куди розвивається світова думка? В холодні поля гегелівських абстракцій чи в сирітський світ людської безпомічності К’єркегора?»