— Ви знаєте телефон місіс Олсон?
— Я знаю всі потрібні мені телефони в Північній Америці! — вигукнув Хантер.
— А коли після сніданку мене хилитиме до сну?
— Я вас розбуркаю!
Однак після сніданку, який їм влаштувала Рене в тому самому ресторані-млині, де звабила колись Лукаса, сонливість заволоділа Хантером, який став схожий на удава, що проковтнув занадто велику поживу.
— Я був би не проти пірнути у вашу постіль, Рене, — проплямкав Хантер.
— Ця постіль не для таких дохляків! — презирливо скинула головою Рене.
— Ага, ви надаєте перевагу молодому м’ясу? — тикаючи кістлявим пальцем на Лукаса, зареготав Хантер.
— Це вже моя справа.
Хантер був п’яний чи, може, тільки вдавав сп’янілого до решти, щоб подратувати ще й Рене, як дратував до цього Лукаса.
— Може, ви станете розповідати мені про свою цнотливість і незалежність, місіс Олсон? — нахабно варнякав він. — Але з мене досить уже байочок містера Лукаса про незалежну науку. Ви чули про таке? А коли не чули, то я вам скажу! Незалежна наука — це однаково, що лягати в постіль до жінки з застебнутою ширінкою!
— Я відвезу вас до готелю, і можете лягати там у постіль як вам заманеться, — спокійно сказала Рене. — Номер я замовила ще вчора. Апартамент для вас і для доктора Ора.
— Що — приїздить містер Ор? — здивувався Лукас.
— Для вас це новина? — повернулася до нього зла, як кішка, Рене, — Доктор Ор не поставив вас до відома? Нічим не можу зарадити. Треба було підтримувати зі мною хоч які-небудь контакти.
— Я не хотів бути жертвою маніпуляцій, — пробурмотів Лукас.
— Ви боялися стати жертвою вродливої жінки? Ну то будете принесені в жертву ось цим покидькам! — метнула Рене гнівний погляд на Хантера, що сонно сунувся до виходу з ресторану.