Здається, вони заповзялися зжувати не тільки безцінний Лукасів час, а й усе його життя.

Рене могла подзвонити рано-вранці, вдень, уночі і зумисне байдужим голосом повідомляла:

— Доктор Ор просив бути в нього за годину. Виходило, що Лукас мав сидіти в котеджі, мов

пасажир в аеропорту на своїх валізах, і ждати, поки пролунає радіоголос, щоб бігти до літака. Тільки й того, що «літаком» тут був містер Ор, який сам не летить і тебе не пускає.

Для Каліфорнії містер Ор спробував вирядитися, щодня міняв піджаки від «Рейдома» — коричнево-смугасті, золотисті, сталево-космічні, — але це не помагало йому позбутися зім’ятості не тільки в обличчі, а й у всій постаті. Лукас пробував уявити, що думає цей чоловік, зазираючи в дзеркало і бачачи там свою засняділу, схожу на замазку фізіономію. Дай такому силу і волю — він перетворить на замазку весь світ!

Лукас не впізнав цього чоловіка. Маска залишилася та сама, віскі і синдром запухання і далі, здавалося, визначали всю суть містера Ора, але як разюче змінилася його поведінка! На тій вечірці в Джуліуса, де Лукас вперше побачив Ора, це взагалі був не чоловік, а протоплазма, щось геть безвиразне, як кома в «Нью-Йорк таймсі». На ленчі в «Перигорі» — лакей у загадкової міс Суміти. В подорожі на Схід — вередливий і знахабнілий раб. Тепер перед Лукасом був дрібненький тиран, сп’янілий уже не вГд самого віскі, а й від влади над людьми і над їхніми душами, грубий, жорстокий, цинічний.

— Ви все пояснили, доктор Хантер? — недбало відмахнувшись на привітання Лукаса при їхньому першому каліфорнійському побаченні, спитав містер Ор.

— Я не потребую ніяких пояснень, — гордо заявив Лукас. — Єдине, що я просив би — щоб мені не заважали!

— Архімед! — зареготав Хантер. — Доктор Ор, нарешті ми купили собі Архімеда!

— Купили? — обурився Лукас. — Я нікому не продавався!

— А хто підписав угоду з фондом «Імансипейшн»?

— Йшлося про подорож на Схід.

— І?

— І наукову обробку привезених з подорожі матеріалів.

— Як ви вважаєте, скільки вже сотень доларів накрутив лічильник? — запихаючись сендвічем, знущався над Лукасовою необізнаністю Хантер. — А ще ж оренда котеджа професора Джонса, а додаткові витрати, зв’язані з користуванням університетським комп’ютером.

— Я не просив вас орендувати котедж! Мені досить було кімнати в гуртожиткові!

— І не забувайте про престиж нашого фонду. Ми не якісь там скнари. Котедж орендували на три роки з умовою пролонгації при потребі.

— На три роки? Хто вас просив? Ви хочете, щоб я сидів у вас на прив’язі цілі роки!