— Щоб відробити свою заборгованість фондові, вам доведеться сидіти тут до страшного суду! — знущався далі Хантер, заохочуваний байдужою мовчанкою містера Ора. — А три роки — що таке три роки? Коли група Уолстеттера працювала над проблемою розміщення ракетних баз і концепцією другого ядерного удару, то їй дали стільки часу, скільки було потрібно, і ніхто не квапив, не підганяв не встановлював строків. А це ж був не одноосібний містер Лукас, а ціла група висококваліфікованих вчених, і в їхньому розпорядженні були комп’ютери ІБМ 36 °C, Сігма 7С, ППД 1 °C, Юнівак 1108С, а також унікальний комп’ютер Іллінойського університету.

— Я нічого не розумію, — Лукас переводив погляд з Хантера на містера Ора, він ладен був просити пояснень і в Рене, яка металася по кімнатах, носячи, приносячи, підносячи цим двом так званим докторам все, що вони забажають. — По-моєму, ви, мов той Іуда, обрали гріх непростимий — зловживання довір’ям, а тепер ще й хвалитеся переді мною цим!

— Доктор Хантер, — прошарудів містер Ор, — ви говорите не по суті. Поясніть, за чим ми приїхали. Однозначно.

— Хіба я вам ще не сказав? Але ж я торочив вам про це, щойно переступивши поріг вашого котеджу.

— Ви проникли туди, мов злодій! — гукнув Лукас.

Містер Ор поворушився в кріслі, так ніби йому щось муляло.

— Містер Хантер не мав права цього робити, — пояснив він, — місіс Олсон теж скаржилася на містера Хантера. Ми однозначно зажадаємо від містера Хантера пояснень. А тепер прошу, містер Хантер.

— Про наш приїзд чи про мої дії? — не зрозумів Хантер.

— Мета приїзду. Однозначно.

— Я втомлююсь від балачок, — зітхнув Хантер. — Може б, нам спершу повечеряти?

Рене, яка тут, здається, була позбавлена права голосу, не стрималася.

— Доктор Хантер з’їв, мабуть, цілу дюжину хамбургерів. Воппер і подвійний воппер, фішмек, бурген-кінг, чізбургер, пакбургер з гірчицею, з кетчупом, з майонезом[58] — і після всього цього ще вечеря?

Містер Ор не поділяв її обурення.

— Ми не можемо допустити, щоб доктор Хантер однозначно помер од голоду, — благодушно поплямкав він, — прошу вас, місіс Олсон, поклопотатися щодо вечері. А також щось там попити…

Столик біля нього заставлений був пляшками, а йому ще хотілося «попити»!

Далі все потонуло в безладній балаканині, дурному реготі Хантера, багатозначному шавкотінні містера Ора. Кінчалося все співанням «K-K-K-Katy, beautiful Katy», і Рене повезла Лукаса до його котеджу.

— Ти там теж пила якусь гидоту, — сказав їй Лукас, — може, я поведу машину?

— Не важить! Однаково ж назад доведеться їхати мені самій. Адже ти не запросиш мене переночувати?