— Конче треба сідати? — поцікавився Лукас.

— Однозначно.

— Ну, можна в кабінеті.

— В кабінеті, — як луна, повторив містер Ор. — Ведіть.

Там він перший вгніздився за великим столом, якраз під портретом професора Джонса (чи не для більшого увиразнення своєї нікчемності?), сухо кинув Лукасові:

— Прошу вас сісти отут навпроти.

— Щось сталося? — стривожився Лукас.

— Зараз станеться! — вдоволенно заіржав Хантер, з розгону падаючи на диван.

Містер Ор сердито наставив на нього куцопалу долоню.

— Без жартів. Я сьогодні однозначно серйозний, як ніколи. Містер Лукас!

— Я вас слухаю, містер Ор.

— Доктор Ор, однозначно!

«Не діждешся, замазко, щоб я тебе величав ще й доктором!» — мстиво подумав Лукас, а вголос промовив:

— Слухаю, сер.

— Ми прибули сюди з доктором Хантером, щоб однозначно викласти всі вимоги і позиції фонду «Імансипейшн».

— Я уважно слухав усе, що говорилося.

Ор недбало відмахнувся.

— То були однозначні балачки доктора Хантера.

— Мені ображатися? — поцікавився той.

— Можете. Фонд за це не платить. Містер Лукас! Зараз ми повинні детально, чітко, доброзичливо і терпляче з’ясувати все, що однозначно потребує з’ясування.