«Пастух» смикнув «Учителя» за полу піджака: мовляв, приготуйся.

Човен безшумно ковзнув на воду. Спритно балансуючи, «Пастух» переступив через його борт, Дубашевич зробив те саме, і човен відчалив. В тумані надривався дзвін.

Швидка течія Тиси винесла човен до правого, високого берега, зарослого чагарником. Дубашевич направив автомат на темні обриси кущів, а перевізник зачепився багром за підмите коріння верби і, присівши навпочіпки, озираючись, готовий відплисти при виявленні прикордонників, обережно пришвартовувався.

— Не заблудили? — дивлячись на компас, що світився, по-німецьки спитав Дубашевич.

Перевізник похитав головою:

— Не хвилюйтесь. Дзвін гуде лівіше. Отже, нас винесло куди треба.

«Пастух» відв'язав приторочені до пояса кінські копита, надів їх на руки і на ноги, навкарачки вийшов з човна і підставив спину «Вчителю». Той сів на провідника. Щоб не торкнутися ногами землі, він повернув «коня» до берега. Інструкція «Бізона» зобов'язувала його перейти кордон тільки так — верхи на провіднику. Дубашевич не знав, що «Бізон» примусив його повторити прийом Кларка.

«Пастух» з обачливою рівномірністю, по-звірячому принюхуючись до повітря і прислухаючись, чи не донесе нічний вітер запаху солдатської шинелі, наскрізь просякнутої димом тютюну, чи не хрусне гілка під ногою прикордонника, просувався вперед. Була непорушна тиша.

Безперешкодно пройшли службову смугу. Минули давно не сіяні і не орані, здичавілі землі забороненої прикордонної зони, добрались до виноградників — і все без зупинки, без відпочинку. «Пастух» важко дихав, майже хрипів, він зовсім знесилився, спина його змокріла, але він ішов і йшов углиб радянської території.

— Досить! — пошепки скомандував Дубашевич.

«Пастух» зупинився. «Учитель» обережно спустився на землю, сів поруч з провідником, обняв його за плечі, вийняв з кишені флягу з коньяком:

— Підкріпись!

«Пастух» узяв флягу, жадібно, не переводячи подиху, випив майже все, що там було.

— Пройди ще трохи вглиб території, а потім можеш повертатися на свою дзвіницю. Прощай, — сказав Дубашевич.

— А як же вантаж? — «Пастух» злегка труснув плескатим в'юком, прикріпленим до його спини.

— Неси назад, потім розберемося. Іди!

— Прощавайте! Дай вам боже… — зашипів на вухо «Вчителю» перевізник.

«Царство тобі небесне, дзвонарю», подумав про себе «Учитель» і зник у тумані. Відбитки своїх ніг він обробляв хімікаліями.

Переслідуючи ворога, Смолярчук бачив, що Витязь впевнено іде по свіжому, гарячому сліду. Вівчарка з хвилини на хвилину наздожене порушника.