Після старанної, тривалої роботи Зубавіна і його помічників на столі, накритому солдатською плащпалаткою, було викладено: портативну рацію, шифри і- коди, графік прийому і передачі радіограм, велику суму грошей, паспорт, військовий квиток і колгоспну довідку на ім'я Андрія Андрійовича Солончака, пістолет, патрони до нього, дві гранати, ніж і зашифрований лист з розвідцентра, адресований «Гомеру». «Двадцять перший» докладно, дуже серйозно інструктував свого резидента-принаду.

Поки лікар у медсанчастині прикордонного загону робив розтин трупа (при швидкому, побіжному огляді він прийшов до висновку, що порушник отруївся), Громада і його супутники перебували в кабінеті Зубавіна.

— Ну от, тепер нам абсолютно все ясно, — порушив мовчанку Зубавін. — Тепер переконливо доведено, що Батура — резидент.

Громада відповів майорові тим докірливим поглядом, яким суворий батько зупиняє недалекоглядного сина, — мовчазним, але дуже красномовним. «Передчасно радієш, синку», говорив цей погляд.

Шатров сидів у кутку дивана, зосереджено дивлячись у склянку з чаєм. Губи його були міцно стиснуті, вилиці скам'яніли. На скронях набухли синюваті жилки. Він міркував, аналізував, вагався, вгадував, доводив, заперечував собі, переконував.

Погляд генерала і холодне мовчання полковника збентежили Зубавіна. «В чім справа? — з тривогою подумав він. — Чому навіть тепер вони не погоджуються зі мною? Чому не переконують їх і такі важливі докази, як рація, гроші, нова інструкція розвідцентра?» Не звик Зубавін відкидати ймовірну версію, не переконавшись остаточно в її неспроможності, і тому він продовжував з попередньою впевненістю:

— Мені здається, Батура для нас тепер не має ніякого оперативного інтересу. Треба його арештувати і судити. Доказів злочину більше, ніж треба.

— Саме так, — підхопив генерал слова майора, — більше, ніж треба. Оце, Євгене Миколайовичу, мені і не до вподоби.

Полковник Шатров не озивався і зараз: мовчав, не відриваючи погляду від склянки з холодним чаєм.

— Що вам не до вподоби, товаришу генерал? — все більше внутрішньо насторожуючись, запитав Зубавін. Питання було задане по інерції. Він уже догадувався, що не подобалось генералові.

— Подивіться тверезіше, Євгене Миколайовичу, на цю гору речових доказів, — сказав Громада. — По-моєму, тут не все гаразд скроєно і не все міцно зшито. Хіба розвідцентр не розумів, що коли все це потрапить до рук нашої розвідки, то провал резидента і його агентури забезпечений?

Громада видихнув дим з своєї чорної люльки в бік Шатрова і одразу ж розігнав його рукою.