Нежданий і негаданий приїзд Івана Бєлограя, її заочного друга, приголомшив Терезію. Бєлограй видався їй таким гарним, так зворушив її, що вона на якусь мить забула про все на світі: і про сувору матір, і про сусідів, що любили поплескати язиками, і навіть про Олексу Сокача, який був для неї більше ніж другом. Вона давно кохала його, і він кохав її. Восени вони збиралися побратися.

На щастя, Терезія швидко опам'яталась. Щоправда, сталося це не без допомоги старшини Смолярчука. Він розшукав її на березі Тиси. Одразу ж після того, як вона й Іван Бєлограй розійшлися, він запросив її до начальника застави.

Терезія зайшла до капітана Шапошникова уже досить стурбована запитаннями Смолярчука: чи давно вона знає свого гостя, Бєлограя, як і коли познайомилася з ним? Передчуваючи погане, з винуватим виразом обличчя, готова кожної миті заплакати, вона сіла на краєчок стільця, схрестила на колінах руки й покірно чекала страшних запитань.

Шапошников з першого погляду зрозумів її скрутне становище і вирішив бути дуже обережним.

— Ну, як, Терезіє, розорали перелоги над Тисою? Вона мовчки кивнула головою, і губи її затремтіли. — Отже, у вас в цьому році посівна площа розшириться майже наполовину?

Вона знову кивнула і білими гострими зубами міцно прикусила нижню губу.

— А Соняшну гору не збираєтесь в цьому році приводити до ладу? Не завадило б і лівий, кам'янистий бік її прикрасити виноградниками.

Терезія рвучко підвела голову:

— Навіщо я вам потрібна, товаришу начальник? Питайте!

Голос її прозвучав суворо. Шапошников усміхнувся:

— Отепер можу питати. Тепер ви зможете відповісти на всі запитання.

Він спитав про те ж саме, що й Смолярчук: чи чекала вона свого сьогоднішнього гостя, звідки він прибув, на її запрошення чи так, сам, чи давно вона його знає, як і коли познайомились?

Терезія відповіла. Коли капітан Шапошников дізнався, що Іван Бєлограй її заочний друг, що познайомилася вона з ним через листування, він попросив її принести на заставу всі листи Івана Бєлограя, одержані нею з Берліна. Терезія принесла. Шапошников сховав їх у вогнетривку шафу і заручився словом Терезії, що вона нікому не розповідатиме про свою розмову з прикордонниками. Навіть матері. І особливо не повинен знати про це Іван Бєлограй. Якщо він ще раз з'явиться в домі Терезії, вона нічим не повинна показати, що її ставлення до нього змінилося. Нехай поки що все залишається по-старому.

Терезія повернулася додому. Мати, накинувши на плечі хустку (з гір тягнуло не весняною прохолодою), чекала дочку біля хвіртки.

— Ну, навіщо ти потрібна була прикордонникам? Гвинтівки на рогачі хочуть поміняти та солдатський суботник влаштувати на твоїй Соняшній горі? Так чи ні? Кажи! Чого мовчиш?