І лише один Олекса Сокач називав її постійно Ганнусею. Терезії для нього не існувало, хоч для всього колгоспу вона була Терезією, хоч під усіма її портретами, вміщеними в газетах і журналах, зазначалося, що вона Терезія Симак, Герой Соціалістичної Праці, виноградарка з прикордонного колгоспу «Зоря над Тисою». Свою відданість першому йменню Терезії він пояснював дуже просто: «Ти для всіх Терезія, а для мене і матері — Ганнуся. Тільки ми маємо право тебе так звати».

Все це згадала Терезія, почувши материнське «Ганнуся».

— Чого ж ти мовчиш? — стривожено наполягала мити. — Кажи! Все кажи! Нічого не бійся.

Терезія відвела очі від матері:

— Нічого мені тобі зараз казати, мамо. Потім… незабаром дізнаєшся.

— Та про що я дізнаюсь? — ледве не закричала, ледве не застогнала Марія Василівна. — Щось трапилося?

— Мамо, якщо любиш, нічого не будеш питати.

— Ганнусю!

Терезія була невблаганною: пішла на Соняшну гору, не відкривши матері своєї таємниці.

На горі Соняшній Терезію зустрів веселий натовп подруг по бригаді. Стоячи півколом на розпушеному схилі виноградника, вони спиралися на свої рогачі і дружно, в один голос, декламували: «Любят летчиков у нас. Конники в почете. Обратитесь, просим вас, к матушке-пехоте… Обойдите всех подряд — лучше не найдете; обратите нежный взгляд, девушки, к пехоте…».

Не витримавши, вони засміялися і з усіх боків кинулися до Терезії.

— Ну, бригадире, принесла нам привіт від кучерявого піхотинця? — спитала веселоока смаглява Марина.

Терезія зрозуміла, що Іван Бєлограй, перед тим, як прийти до неї, був тут, на виноградниках Соняшної гори, розмовляв з дівчатами і всіх їх причарував, як і її.

Василина, Віра, Явдоха допитувалися:

— Як поживає твій гвардієць?

— Чого не привела його на виноградники?

— А ким він тобі доводиться, Терезіє: сватом, братом, приятелем чи просто так… п'яте колесо до воза?

— Не поламав би йому ребра твій Олекса…

Що повинна була сказати своїм подругам Терезія? Як повести себе? Підхопити жарт, посміятися: низенько, мовляв, вклоняється вам, дівчата, Іван Бєлограй, усіх обіймає, бажає здоров'я і щастя? Ні, вона не засміялася І навіть не посміхнулася. Суворо, з гідністю подивилася на веселих подруг, похитала головою:

— Ех дівчата, дівчата!.. Я гадала, поважаєте мене, а ви… Цей гвардійський піхотинець Іван Бєлограй такий же мій, як і ваш. Він звільняв для нас з вами Закарпаття, кров'ю заплатив за нашу волю…