— Чого ви повернули ліворуч? — спитав старшина.

— А куди ж? Василько поїхав на лісозавод. Іншого шляху йому немає.

— А його пасажирові? Для нього шляхів багато…

Старшина виліз із кабіни і оглянув роздоріжжя.

Шлях на Журавлину поляну був погано вторований, не твердий, ще з калюжами від недавнього дощу. Смолярчук по подвійному сліду шин легко визначив, що тут кілька хвилин тому пройшов лісовоз з причепом.

— Поїхали праворуч, — сказав Смолярчук, сідаючи в кабіну.

Гуркотіла на крутих поворотах потужна машина Шуби. Мигтіли придорожні дерева, навислі скелі, схили то однієї то іншої гори. Поворот змінювався поворотом. Тюльпанова, який сидів у кузові, різко кидало на віражах.

Смолярчук однією рукою тримався за скобу, прикріплену до щитка для приладів, другою притискував до себе Витязя. Собака, як і люди, був охоплений тривогою.

Шуба і Смолярчук насторожено, мовчки вдивлялися в дорогу.

З-за чергового повороту з'явилася зустрічна машина.

Не чекаючи наказу, Шуба зупинив свій грузовик. Зупинився і зустрічний. Висунувшись з кабіни, Смолярчук спитав:

— Звідки?

— Верховинський, товаришу старшина.

— По дорозі машину зустрічали?

— Одну, якщо не рахувати вашої.

— Лісовоз?

— Так, якийсь скажений, наче з ланцюга зірвався.

— З причепом?

— Так точно.

— В кабіні є пасажир?