Сорок разів старшина Смолярчук ставав на таємному шляху порушників кордону, затримував їх, переслідував тих, хто намагався втекти, знищував тих, хто чинив опір, і завжди з риском для власного життя, але завжди вдало, не втрачаючи жодного волосу із своєї голови. На сорок перший раз не пощастило. І не тому, що припустився помилки в переслідуванні. Сорок перший порушник кордону виявився, певно, найнебезпечнішим, найхитрішим, найспритнішим.

Побачивши, що його переслідувач, прикордонник, перестав рухатись і стогнати, що собака тепер для нього не страшний, «Ковчег» сплигнув з дерева на землю і, навмання вистреливши у вівчарку, зник в густому лісі. Куля пролетіла мимо собаки.

Витязь натягнув поводок, намотаний на руку нерухомого інструктора, рвонувся в той бік, де зникла ненависна йому людина. Він був такий розлючений, що йому вдалося протягти по землі важке тіло. Смолярчука кілька метрів. Поводок зачепився за сучок сосни, поваленої бурею. Витязь звився на задні лапи, гавкав, хрипів, захлинався від люті, але не міг більше просунутись ні на крок. Тоді підбіг до нерухомого Смолярчука, вчепився зубами в гімнастьорку, намагаючись відірвати прикордонника від землі. Довго старався Витязь підняти свого друга. Розірвав гімнастьорку, але так нічого і не добився. Знесилившись від люті, що не знаходила собі виходу, поклав голову на передні лапи і заскавучав.

В цю мить раптом і виріс перед ним Тюльпанов. Витязь схопився, кинувся солдатові на груди, лизнув обличчя, радісно завищав.

Не звертаючи уваги на собаку, Тюльпанов опустився на коліна, приклав вухо до грудей Смолярчука. Живий, живий! Перев'язавши старшину, Тюльпанов підклав йому під голову руку, обережно підвів з землі. Ледь-ледь розплющились очі Смолярчука, ледь-ледь ворухнулися безкровні сині губи.

— Переслідуй! — ледве чутним шепотом наказав він.

— А як же ви?

— Переслідуй! — повторив Смолярчук і заплющив очі.

Тюльпанов зняв з руки старшини поводок і владно, по-господарськи скомандував:

— Слід, Витязю!

Вівчарка рвонулася вперед. Тюльпанов біг за нею, не вкорочуючи поводка. О, тепер він не відстане навіть від Витязя!

На шляху переслідування, біля високої металевої ферми на початку повітряної канатної дороги, виросли два лісоруби-верховинці в своїх білих; розшитих кольоровою вовною кожушках.

— Туди, туди, в долину подався! — дружно, в один голос закричали вони, розмахуючи цапинами — палицями з металевими наконечниками — знаряддям лісорубів.

Тюльпанов спитав, як була одягнута ця людина і чи давно вона тут пробігла. Лісоруби відповіли, що минуло чимало часу, не менше півгодини, а то й більше. Одягнута примітно: у білий кептар і темні штани. На голові зелений капелюх, на ногах важкі черевики на товстій підошві.